Знання мови важливе для кожної людини, незалежно від того, збережена чи порушена її слухова функція. Бо саме мова є найголовнішим способом комунікації людини, бо саме мова є необхідною умовою в формуванні мислення і невід'ємним компонентом спілкування, в процесі якого людина розвивається і вдосконалюється.
Отже, навчання дітей рідної мови - це одне з найважливіших завдань, яке стоїть перед спецшколами для дітей з порушеннями слуху вже протягом багатьох років і залишається актуальним для майбутніх поколінь.
Втрата слуху в ранньому віці не може служити перешкодою до всестороннього розвитку людини. Наука і практика доводять, що глуха дитина володіє всіма потенціальними можливостями, щоб стати соціально повноцінною особистістю. Необхідною умовою реалізації цих можливостей є навчання словесній мові.
На відміну від мови чуючого, мова глухої дитини формується в умовах спеціального навчання. Особливості мови глухих дітей залежать від віку, з якого почалось навчання, характеру дефекту і ефективності педагогічного впливу.
Відомо, що чуюча дитина оволодіває мовою на основі відтворення мови оточуючих і постійного спілкування з ними. “В спілкуванні дитина оволодіває мовою, вчиться спостерігати і мислити, запитувати і мислити”, - писала відомий педагог А.А.Люблинська. Розвиток мови починається у чуючих дітей із засвоєння розмовної мови в тому мовному середовищі, яке їх оточує. Прийшовши до школи, ці діти вивчають мову, якою вже володіють, тобто уміють говорити. Глухі діти, вступивши до школи, не мають того рівня загального і мовного розвитку, яким володіють чуючі діти в їхньому віці. Перш ніж вивчити мову, їм необхідно набути мовного досвіду, навчитись користуватись словесною мовою в спілкуванні з оточуючими.
Навчання мові в школах для дітей з порушеннями слуху повинно забезпечити учням можливість систематичного вивчення основ наук, сприяти їх підготовці до життя в суспільстві.
Зв'язок навчання з життям і діяльністю, з потребою в мовному спілкуванні, практична спрямованість роботи з мови є основними принципами цього навчання. Тільки свідоме засвоєння знань з рідної мови та свідоме застосування цих знань на практиці можуть підготувати глухих дітей до активної творчої діяльності.
Без достатньо високої активності учнів на уроці, їхньої уваги, активного мислення ефективне навчання неможливе.
Виховувати цю активність, самостійність у навчальній роботі слід починати з розвитку логічного і образного мислення. Слід добирати такі форми і методи навчання, які б в найбільшій мірі активізували школярів, допомагали виробляти в них самостійні навички у навчальній роботі.
Але різноманітність методів і форм доцільна і ефективна тоді, коли вона має смисл. А це в свою чергу пов'язано з бажанням учнів вчитися. Без цього не можна досягти належних успіхів у роботі навіть при наявності найкваліфікованіших сурдопедагогів.
Основне завдання педагога-словесника - створити умови для ефективної роботи на уроці, організувати учнів, викликати інтерес до оволодіння знаннями, виявити творчу ініціативу, індивідуальність.
У своїй роботі намагаюсь урізноманітнити види робіт, викликати інтерес, любов до вивчення рідної мови. Прагну, щоб учні розуміли питання, вміли поставити їх товаришеві, дорослим, давали відповіді у формі зв'язних речень, вели бесіди із життя колективу. Цінним при цьому є створення ситуації для мовного спілкування.
Систематично привчаю дітей розповідати про цікаві випадки в школі й вдома, викликаючи їх на розмову.
При цьому діти розвивають свою словесну мову, вчаться граматично правильно будувати речення, зв'язно висловлювати свої думки.
Цінними є такі запитання, які змушують дітей мислити, збуджують їхню думку. Систематично практикую самостійне складання плану, зв'язних розповідей за змістом прочитаного, придумування закінчень до оповідань за поданим початком чи придумування початку за поданим кінцем. На цю роботу на уроках української мови відводжу до 10 хвилин. Звичайно, великих оповідань за цей час діти не складуть, але розвивається їх мислення, мова.
Вважаю, що всі письмові роботи дітей повинні виключати списування. Це стосується переказів, творів, характеристик дійових осіб, різних ділових паперів - заяв, автобіографій, доручень і т.д. Ці роботи не обов'язково повинні бути великими. Діти повинні показати, що вони вміють викласти матеріал послідовно, вміють дати власну оцінку, висловити своє ставлення до якогось вчинку товариша, зробити висновки.
Хотіла б сказати кілька слів про численні обов'язкові програмні вимоги до обсягу знань і навичок учнів. Вони здебільшого не під силу навіть учням масових шкіл. І це потрібно б враховувати нашим науковим працівникам.
Однією з форм роботи на уроках української мови є вивчення відомостей з теорії. Ці елементарні знання учнів систематично поглиблюються і удосконалюються.
При цьому практикую самостійне оволодіння учнями цими знаннями шляхом самостійної роботи з підручником, самостійного виведення правил на основі простих, зрозумілих прикладів. Учні спілкуються між собою, з учителем, стежать за відповіддю товариша, доповнюють її. І таким чином приходять до нескладних самостійних висновків, хоча, звичайно, це робота не одного дня, робота повсякденна, систематична. Така діяльність на уроці вчить дітей самостійно мислити, розвиває пам'ять, мову.
Так, при вивченні граматичних категорій різних частин мови, розрядів прислівників пропоную учням самостійно придумати речення із поданим словом; скласти речення за малюнком, картиною і вжити при цьому подані слова; скласти оповідання за поданою картиною, малюнком; підкреслити слова, члени речення; зверху над потрібними словами надписати питання чи граматичні категорії; із поданої вправи, статті, із прочитаного оповідання виписати потрібні слова або речення із цими словами; пропоную мовні ігри, різноманітні вправи із цікавої граматики, описи роботи в шкільному саду, опис робочого або вихідного дня, написання коротких відгуків на прочитане оповідання, роботу за картками, звіт про чергування в класі чи в спальні.
Практикую і такі вправи, як добір із прочитаних творів речень, слів за аналогією, вправи з деформованим текстом, вправи по вписуванню в речення пропущених слів, дописування пропущених закінчень, відповіді на запитання, заміну одних частин мови іншими...
Даючи учням завдання такого типу, обов'язково враховую рівень їхньої підготовки. Іноді пропоную однакові завдання за змістом, але різні за складністю.
Введення диференційованого навчання дає змогу дітям проявити максимум творчості в навчанні, повірити в свої сили, здібності, оцінити величезне значення систематичної наполегливої праці над собою в досягненні високої мети.
Таким чином, удосконалення процесу навчання рідної мови глухими учнями має здійснюватися насамперед завдяки посиленню його практичної спрямованості, формуванню міцних вмінь і навичок усного і писемного зв'язного мовлення.
І, нарешті, хотіла б сказати ще про одну наболілу для мене річ. На вивчення мови у старших класах спеціальних шкіл відводиться програмою 2-3 години. Чи може вчитель навчити за цей час нечуючу дитину граматики? Чи може дитина за ці хвилини навчитись грамотно будувати речення? Звичайно, ні. Напевно нам треба ставити питання перед нашим міністерством про те, що уроки мови повинні бути в таких школах щодня, бо наші школи - мовні. І саме від знання мови залежить, як дитина опанує всі інші предмети, як її після закінчення школи зустріне наше суспільство.

Кишкан О.М., вчитель української мови і літератури Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №1 для глухих дітей (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)