30 жовтня 2019 року відзначає славний ювілей кафедра сурдопедагогіки та сурдопсихології імені М.Д.Ярмаченка Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова
Пора зрілості, часу “збирати каміння….”. А здобутки – серйозні, вагомі.
Ще будучи аспіранткою, я мала честь бути присутньою на врочистостях, присвячених 45-річчю з дня заснування кафедри. І, сьогодні, гортаючи сторінки видання, присвяченого цій події, я подумки повертаюся і до часу свого навчання на дефектологічному факультеті (кафедра сурдопедагогіки) у 1983-1988 рр. під керівництвом чудової людини – Колесника Івана Пантелійовича, декана із проникливими голубими очима.
Молоді роки у кожної людини сповнені сподівань, планів, очікувань. Тогочасна мережа освітніх закладів для дітей з порушеннями слуху вже могла похвалитися не лише успіхами школярів, а й дітей дошкільного віку. Хоча при окремих школах функціонували дошкільні групи, здебільшого для дітей 5-6-річного віку, в окремих регіонах почали відкриватися дошкільні заклади для нечуючих і слабкочуючих дітей. Так і у Львові в 1981 році було відкрито 4-груповий дошкільний заклад для дітей з важкими розладами слуху № 35. Наукове дослідження питання розумового виховання дошкільників з порушеннями слуху стало темою моєї дипломної роботи — єдиної на цю тему серед студентів-заочників, яку я успішно захистила під керівництвом блискучого педагога-науковця, завідувачки кафедри сурдопедагогіки Засенко Наталії Федорівни.
А ще Львівщина пишалася школою № 101 Марії Покрови для глухих дітей, 190-річчя з дня відкриття якої ми святкуватимемо наступного року. Представниця цього закладу, моя одногрупниця Надія Струтинська, сьогодні є вихователькою дошкільних груп, а в минулому вона — вчителька-сурдопедагогиня. І до сьогодні вона натхненно працює, вкладаючи в дітей усі знання, отримані у виші.
Окрім школи № 101, на Львівщині функціонує ще два освітні заклади компенсуючого типу, які можуть зазнати «реорганізації» через процеси деінституалізації, що відбуваються в країні, реформування мережі закладів компенсуючого типу через впровадження інклюзивної форми навчання. У Жовківській школі продовжує працювати випускниця нашої групи Богдана Радух, з якою я ми нещодавно зустрічалася на врочистій академії з нагоди 65-річчя з дня заснування школи, а Підкамінську школу-інтернат в нашій групі представляло аж 4 її працівники (Надія Кохман, Ольга Бутингська, Слава Лаврин, а також єдиний чоловік нашої групи, Василь, який тривалий час працював вихователем).
До сьогодні успішно працює Світлана Курасевич, сьогодні вона — заступниця директора з виховної роботи комунального закладу “Корсунь-Шевченківський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр “Надія” Черкаської обласної ради. Саме в цьому освітньому закладі, який вже давним-давно, на жаль, перепрофільований із школи для слабкочуючих дітей, ми з нею мали на наших зустрічах поринути в спогади про щасливі студентські роки та тривожні часи чорнобильської трагедії, які ми, представники різних регіонів України разом з киянами переживали під час сесії в далекому 1986 році.
Після декретної відпустки перейшла до нашої групи й успішно навчалася молода жінка з втратою слуху Ніна Дешко, яка після закінчення навчання дуже хотіла працювати в спецшколі в Ужгороді, але в той час реалізувати цю мрію не змогла. Вона тривалий час працювала заступником директора Ужгородського УВП № 2 УТОГ з навчально-виховної роботи, застосовуючи отримані знання у роботі з глухими працівниками підприємства.
Під час Літніх інститутів з питань популяризації жестової мови відбулася наша зустріч із старостою нашої групи — Аелітою Крюковою, в минулому вчителькою Чернівецької школи для глухих дітей № 1. Постійна дописувачка часопису “Наше життя”, талановита освітянка ревно зберігає світлини своїх одногрупників та педагогів кафедри, серед яких фото викладачки курсу “Анатомія та фізіологія” – професорки Олени Теплицької та її колеги , викладачки курсу “Анатомія лор-органів” Галини Користенської, викладачки невропатології та психопатології — Маргарити Рождествєнської, викладача курсу засобів звукопідсилюючої апаратури Івана Лобурця, сурдопедагогіки – Ельвіри Грози, “Вступу до спеціальності” – Георгія Коберніка. І, звичайно, ми згадували двох найвродливіших викладачок – Марію Шеремет, викладачку методики викладання української мови, та Людмилу Фомічову, викладачку дошкільної сурдопедагогіки, які сьогодні є професорками факультету, очолюють факультет та кафедру сурдопедагогіки нашого улюбленого вишу.

І, звичайно, світ нечуючих не був би таким поінформованим, барвистим та піднесеним, якби роками його не популяризувала на шпальтах всеукраїнського тижневика УТОГ “Наше життя” Наталія Каменська — головна його редакторка, слабкочуюча представниця світу журналістики, президент Об’єднання нечуючих педагогів, співавторка багатьох навчальних та популярних видань, організаторка науково-практичних заходів для членів Об’єднання нечуючих педагогів і моя подруга зі студентських років.
Всіх студентів нашої великої групи, як і всіх наших викладачів, я згадати не в змозі. І трохи про себе. Після закінчення інституту я викладала у педучилищі № 1 м.Львова, згодом — педагогічному коледжі ЛНУ імені Івана Франка та педагогічному факультеті ЛНУ імені Івана Франка, Львівському інституті Міжрегіональної Академії управління персоналом (на кафедрі психології, яку очолювала), факультеті психології Львівського державного університету внутрішніх справ, кафедрі психології Інституту права та психології Національного університету “Львівська політехніка”.
Всі практичні та наукові доробки посприяли мені у завершенні навчання в аспірантурі та захисті дисертаційного дослідження на базі ще однієї чудесної наукової інституції – Інституту корекційної педагогіки та спеціальної психології НАПН України імені М.Д.Ярмаченка.
Цим усім, дорогі наші вчителі, ми завдячуємо Вам. Адже ви у нас вклали зерна мудрості, порядності та людяності, які ми пліч-о-пліч продовжуємо сіяти на нашій педагогічній ниві.
Многая літа, нашій кафедрі сурдопедагогіки, нашому факультету, нашим вихованцям та їхнім родинам!

З повагою, Лариса Малинович, вчитель-логопед ДЗО № 55 м.Львова, випускниця НПУ ім.М.П.Драгоманова (1983-1988 рр.), кандидатка психологічних наук (спеціальність “Спеціальна психологія”)