Освіта глухих людей на Житомирщині бере початок з 1806 р., коли граф Юзеф Ілінський вперше розпочав таке навчання на теренах Російської імперії в містечку Романові. Щоправда, така школа для глухих проіснувала до 1821-1822 навчального року, а урядове її скасування датоване 1832 роком.
Проте вже в 1897 р. у селі Максимовичі Радомишльського уїзду Київської губернії місцевий священник Мойсей Мойсейович Яворський відкрив церковно-парафіяльну школу для глухих дітей. Школа швидко набула поваги як навчальний заклад. Бажання навчатись у ній мали учні з усієї Росії, але щороку до неї приймали не більше 20 дітей з 150-200 бажаючих.
У 1900 році школа була переведена до м.Малина Волинської губернії. Доля школи для глухонімих після 1917 року достеменно не відома.
22 травня 1929 року на засіданні окружної інспектури народної освіти було розглянуто питання відкриття школи для глухонімих дітей у м.Житомирі. Протокольним рішенням було ухвалено: таку школу слід відкрити у зв'язку з тим, що контингент дітей вже набраний. З цього робимо висновок: попередня робота з організації навчання глухих дітей розпочалася значно раніше.
Протокол наради окрінспектури свідчить про дату, з якої слід вважати навчальний заклад відкритим - 19 травня 1929 року.
Вчителем було призначено Сперанського Д.Ф. Школа тимчасово розміщувалась у приміщенні загальноосвітньої школи №14.

Протокол наради Волинської Окрінспектури Наросвіти 22 травня 1929 року
Голова т.Донський, секретар т.Янушевич.
Слухали: інформацію про Школу глухонімих (т.Орлов).
Ухвалили:
В зв’язку з тим, що контингент учнів вже є, а також приймаючи до уваги, що периферія не охоплена – школа ця може мати міжокругове значення;
Просити Президію Окрвиконкому про включення 1929-1930 р. цієї школи на Місцевий бюджет.
Популяризувати справу відкриття школи для глухонімих серед сусідніх округ;
Школу рахувати відкритою з 19 травня ц.р. Вчителем призначити т.Сперанського Д.Ф.;
Школу розмістити тимчасово в приміщенні 14-ї школи.
22 червня Президія Окрвиконкому на прохання Окрінспектури затвердила "Рішення про відкриття спеціальних шкіл для дітей з обмеженими можливостями". Це було вирішено популяризувати серед інших округів.
Саме тому можна робити висновок про те, що педагогічна і управлінська громадськість Житомирщини були ініціаторами державної спеціальної освіти в Україні. 25 вересня 1929 року у м.Харкові була прийнята постанова Уряду "Про заклади соціального виховання для дефективних дітей і підлітків". Нею передбачалось навчання глухонімих дітей в дитсадках (4-8 років), трудових школах (8-15 років) та спеціальних навчально-виробничих майстернях (15 років).
Про зміст і специфіку навчального процесу в Житомирській школі для глухонімих дітей з 1929 по 1941 рік не відомо, проте із загально-історичних фактів розвитку освіти глухих можна робити припущення, що домінував метод словесного навчання (реабілітація слухової та мовної функцій).
У 1931 році, як свідчать документи санітарної інспекції Житомирської міської ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Секція охорони здоров'я), міська школа №14 розміщувалась за адресою: вулиця Садова, 12.
Час перейменування і наступного розміщення школи глухонімих по вулиці Щорса, 20 достеменно не відомий. Найімовірніше, що це було в останні довоєнні роки. Разом з тим, у архівних документах школи збереглась особова справа вчительки Коцюбинської, яка розпочала свою роботу в 1933 році саме в школі-інтернаті для глухих дітей №29 (автобіографія педагога та інші документи 1944-1959 рр.).

За роки довоєнних репресій та війни документи не збереглися, проте відомо, що під час голоду 1932-1933 рр. навчальний заклад давав змогу вижити багатьом дітям із порушенням слуху.
Чи працювала школа в 1941-1943 рр. – не відомо. Архівні дані дають змогу припустити, що навчальний заклад відновив свою роботу разом з іншими радянськими установами, організаціями міста 5 січня 1944 року згідно з постановою Міськвиконкому №1 від 03.01.1944 р.
А вже в березні 1944 р. виконком Житомирської міськради депутатів трудящих під час розгляду питання "Про стан роботи міського відділу народної освіти" вирішив: "п.8: Організувати при дитбудинку ім. Щорса та у школі глухонімих шевську і кравецьку майстерню для пошиття та лагодження взуття і одягу учнів".

Постанова №83 Виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 27.03.1944 р.
"Про стан роботи Міського відділу народної освіти"
Постановляє:
П.8. Організувати при дитбудинку ім.Щорса та у школі глухонімих шевську та кравецьку майстерню для пошиття та лагодження взуття і одягу цих учнів.

У документах виконкому щодо підготовки шкіл до нового навчального року фігурує і номер школи - 29.
Найімовірніше, що у той час вона була розміщена у приміщеннях інтернату (гуртожитку) ФЗУ по вулиці Щорса.
За іншою версією, поки що не підтвердженою документально, розміщення школи глухонімих у м.Житомирі по вулиці Щорса відбулося в 1946 році.
Відомо, що на той час навчальний заклад використовував два навчальні корпуси, їдальню, спальні корпуси для хлопчиків і дівчаток. Навчались у школі діти різного віку, у тому числі дошкільнята (1 дитина) та переростки. При школі діяла і ткацька майстерня. Навчання здійснювалося з опорою на слухо-мовленнєву реабілітацію, жестова мова практично заборонялась. У 1945 н.р. до навчальних програм були включені розділи "Читання з губ", "Техніка мови".
У перші повоєнні роки навчання глухонімих дітей здійснювали вчителі без спеціальної освіти.
Проте, на виконання постанови Уряду УРСР від 28 серпня 1944 року за №1087 "Про поліпшення роботи щодо обслуговування сліпих і глухонімих" та постанови Ради Міністрів УРСР "Про заходи по забезпеченню загальним навчанням дітей з розладом слуху, мови, зору, розумового розвитку" (1950 р.), активізувалась робота з підготовки та перекваліфікації вчителів на базі Київського педінституту ім.М.Горького. З педагогів Житомирського інтернату таку перепідготовку пройшли: В.Ф.Слюсар, Б.С.Кацман, Рязанова, А.П.Дубова, О.П.Сінкевич, В.М.Щиглюк. Цікаво, що в 40-х роках і на початку 50-х вчителем початкових класів все ще працював Д.Ф.Сперанський.
Впродовж 50-60 років у педагогічний колектив влитися сурдопедагоги із спеціальною освітою, серед яких Н.Ф.Роздобудько, В.П.Іваха, Ф.Є.Кузикова, Н.Я.Журавська, В.В.Лук’янова, подружжя Гафтковичів.
З архівних даних відомо, що у 1948 році в школі працювало 13 вихователів і 19 вчителів. В 1950-1951 н.р. в класах навчалося від 8 до 14 дітей, а всього нараховувалося 180 школярів (підготовчий – шостий класи). У 1954 році кількість дітей з підготовчого по восьмий клас становила 140 учнів.
Завдяки цим педпрацівникам, роботі директора І.Х. Саулко, вихователів Павленко Н.М., Воробйової Т.М., Кантуревської та ін. школа-інтернат для глухонімих №29 м.Житомира намагалась проводити пошуки шляхів підвищення ефективності навчально-виховного процесу. У 1968 році на базі школи був організований семінар за участю працівників Березівської школи-інтернату, а в 1970 р. на базі навчального закладу відбувся республіканський семінар з проблем сурдопедагогіки і виховання дітей з вадами слуху. У роботі цього семінару взяли участь і представники всесоюзної та української шкіл сурдопедагогіки, в тому числі видатні науковці С.О.Зиков, М.Д.Ярмаченко, К.Д.Бойко.
Будівництво нової школи розпочалось за ініціативи Саулка Т.Х. та Жуковецької Г.Ю., котра лише в липні 1968 р. двічі відряджалась до Центрального Інституту типових проектів Держбуду Української РСР. Проте основні зусилля в будівництві найновішого на той час комплексу спецшколи належали Ф.Тимошенку. Як результат наполегливості Федора Онисимовича, а також начальника обласного відділу народної освіти В.Ф.Осипчука органами обласної влади було прийняте рішення про будівництво для школи нового типового приміщення.
У 1974 р. на околиці міста Житомира під символічною назвою "Хутір Затишшя" завершилось створення навчального комплексу.
Територія, яку займають споруди і об'єкти школи-інтернату становить 4 га. Комплекс складається з триповерхового навчального корпусу, 4-х спальних корпусів, спортивно-розважального блоку та їдальні, пральні, гаражів, складських приміщень загальною площею 5,9 тис. кв.м. На час будівництва школа-інтернат була розрахована на 265 дітей (наповнюваність класів – не менше 12 чол., в розрахункових виховних групах - не менше 20 чол.).
Відкриття нового приміщення школи-інтернату в м. Житомирі дало змогу ліквідувати Троянівську школу для слабочуючих та організувати навчання в окремих класах дітей, що були переведені з ліквідованого закладу в Житомир.
Контингент дітей на той час збільшився в інтернаті №29 до 300 чоловік. На роботу до школи-інтернату на початку 70-х прийшли такі педагоги як Л.Я.Петрова, Р.П.Шиманська, Н.М.Карпінська, Н.П.Сергійчук, Л.С.Кризська та ін.
У 1975 році постановою Ради Міністрів УРСР "Про подальше поліпшення навчання, трудового влаштування і обслуговування осіб з дефектами розумового і фізичного розвитку" було зменшено наповнюваність класів - груп, збільшуються вимоги до слухо-мовленнєвої реабілітації дітей з вадами слуху. У цей час колектив поповнюється спеціалістами-сурдопедагогами, такими як В.В.Васильєва, Е.С.Ільченко, Н.Т.Чайченко, Н.О.Бартащук, Л.Ф.Юхимович.
У різні роки педагогічний колектив очолювали директори Г.П.Нездоля, С.Ф.Грінман, О.Г.Зеленюк, М.Є.Пасенюк, Є.М.Гордійчук, Є.В.Кузьменко, Т.Х.Саулко, Г.Ю.Жуковецька, А.Порохончук, Ф.О.Тимошенко, В.Я.Левківський, Є.М.Слюсар, О.М.Мирончук, В.В.Лук'янова, з вересня 2004 року О.В.Нікулін.

Завдяки зусиллям педколективу, керівників навчального закладу були обладнані спортивні майданчики, стадіон, упорядкована територія, тренажерна зала, кабінети оснащені стаціонарною сурдотехнічною апаратурою, технічними засобами навчання, дидактичними матеріалами.
У 1982 році в інтернаті на нараду-семінар були зібрані всі директори спеціальних закладів освіти відповідного профілю з України. А впродовж кінця 80-х і початку 90-х років минулого століття школа-інтернат №29 м.Житомира була обрана Міністерством народної освіти УРСР для проведення експерименту з переходу навчання дітей з вадами слуху на програми загальноосвітньої повної середньої школи.
За результатами роботи наукових працівників, Міністерства народної освіти УРСР, педагогічного колективу було здійснено перехід освітнього процесу в спецшколах України на програми масової середньої школи, проте з 12-ти річним терміном навчання.
За часів незалежності України в навчальному закладі відбувався постійний пошук шляхів поліпшення освітнього і корекційно-реабілітаційнного процесу, виховання учнів, загартування їх фізичних і духовних сил. Проводились роботи із зміцнення матеріальної бази закладу, раціонального господарювання.

Джерело: Житомирська спецшкола-інтернат №2 для глухих дітей