У багатьох публікаціях з Харкова зустрічається його ім’я — Олександр Мурашко, член Українського товариства глухих, молодіжний активіст, студент 2 курсу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. І завдяки ініціативі позаштатного автора, ветерана Харківської облорганізації Товариства Н.Г.Бєлової, яка зустрілася з Олександром і взяла у нього інтерв’ю, ми маємо змогу більш детально розповісти про цього симпатичного й креативного хлопця, розпитати про джерела його енергії й наснаги для реалізації його численних починань та ініціатив. А перерахувати всі його справи досить складно: це і навчання в університеті, і робота задля хліба насущного, і практика в школі, і ролі в самодіяльному театрі “Аріадна”, і проведення заходів в ОБК Товариства, і реалізація креативних проєктів, і участь у всеукраїнських конкурсах, і ще багато інших цікавих починань.

— Олександре, розкажіть, будь ласка, як Ви втратили слух?
— Я частково втратив слух у 2 роки, після неправильно підібраної вакцини для щеплення. В результаті цієї помилки я довго лежав у реанімації, зараз ношу слуховий апарат, але мовлення у мене збереглося.

— А хто Ваші батьки?
— Мої батьки — люди скромного достатку. Батько працює водієм трамваю, мама — домогосподарка. У неї слабке здоров’я і їй треба було б зробити операцію, але лікарі не дають гарантії, що після операції вона зможе ходити — може так статися, що вона назавжди буде користуватися інвалідним візком. Але ми з батьком не втрачаємо надії, що прийде час і лікарі зможуть вилікувати мамину хворобу...

— В якій школі Ви навчалися?
— Я закінчив 12 класів Харківської спеціальної школи № 6 для дітей з порушеннями слуху.
У школі мене оточував прекрасний педагогічний колектив. Особливо мені подобалися уроки фізики. Навчався я добре, занять не пропускав. У школі був президентом школи в учкомі.
Саме тоді зародилася моя мрія, щоб самому стати педагогом. Адже у мене були такі вчителі! Я міг годинами спостерігати, як веде свої уроки викладач з малювання нашої школи Олександр Сергійович Пітя (член ОНП – адмін.сайту). Художник за першою освітою — він випускник Ленінградського відновлювального центру — Олександр Сергійович пізніше закінчив ще й інженерно-педагогічну академію та педагогічний університет імені Г.С.Сковороди.
З глибокою вдячністю згадую мою вчительку з жестової мови Лесю Миколаївну Лещенко, (члена ОНП – адмін.сайту) — саме завдяки їй я ще у шкільні роки почав виступати з виконанням пісень жестовою мовою.

— Після закінчення 12 класів Ви вступили до педагогічного університету імені Г.С.Сковороди на відділення з підготовки вчителів початкових класів?
— Так, під впливом своїх шкільних наставників я обрав для себе саме таку спеціальність. У мене вже була практика в масових школах і виходить контакт з чуючими дітьми. Я вже отримав запрошення працювати асистентом викладача в ліцеї № 89. Мене радує, що колег і дітей не хвилює, що я погано чую.

— А Ви давно берете участь в роботі Харківського будинку культури Товариства?
— Ще під час навчання в школі я виступав на дитячому фестивалі серед інтернатних закладів, і саме там представник Товариства побачив мій виступ і запросив мене відвідати Будинок культури глухих.

— І яке було Ваше враження?
— Мені сподобалося в Будинку культури, особливо привернув увагу Народний самодіяльний театр “Аріадна”. Згодом я став активно виступати на сцені у складі цього театру. У мене були ролі в спектаклях “Сватання на Гончарівці”, “Бременські музиканти”. Також виконував пісні жестовою мовою на заходах для ветеранів, був ведучим вечорів.

— У Вас був цікавий досвід з грантовою підтримкою молодіжних мистецьких проєктів.
— Так, спільно з режисером НСТ “Аріадна” Н.Л. Мігуновою ми підготували проєкт “Театр” і виграли ЮНІСЕФ-грант за програмою “UPSHIFT Україна”, який спонсорує фонд Європейського союзу. Завдяки виграному проєкту наш колектив Народного самодіяльного театру “Аріадна”отримав 60 тис. грн, які були використані на оновлення декорацій сцени, костюмів, апаратури для нового спектаклю “Приборкання норовливої”, в якому у мене теж була роль.

— Як з’явилася ідея флеш-мобу і де він проводився?
— Ідея давно витала в повітрі. До Міжнародного дня глухих у 2019 році ми змогли її реалізувати й провести флеш-моб у нещодавно оновленому парку ім. Т.Г.Шевченка в Харкові. Спочатку я познайомив слухачів з УТОГ, розповів свою біографію. У фіналі виконав пісню жестами “Україна”, озвучена вона була харківським співаком Олександром Квартою і мені підспівували глядачі — однокурсники по Університету.

— Чи є у Вас хобі?
— Так, я дуже люблю подорожувати залізницею. В одній з поїздок я познайомився з провідником Олександром. Ми розговорилися і зрозуміли, що маємо споріднені душі. З тезкою ми дружимо вже 5 років. Це мій справжній друг і вірний товариш. Як тільки у мене з’являються зайві гроші й пільги на залізниці, я купую квиток у вагон Саші й у дорозі допомагаю йому обслуговувати пасажирів. Таким чином я побував у багатьох містах України. Мені б хотілося по-справжньому працювати провідником, але, на жаль, глухих на цю посаду не беруть.

— А як йдуть справи у Вас зараз?
— Як Ви зрозуміли, зайвих грошей у нашій сім’ї немає. Тому я зараз працюю в фірмі “Ашан” касиром і продовжую навчання в Університеті. Сподіваюся після закінчення навчання повернутися до своєї рідної школи, де для мене все таке улюблене і звичне.

— Успіху Вам у реалізації Ваших мрій і починань! Дякую за цікаву розмову.

Джерело: Наше життя