Розвиток дитини з порушеннями слуху, навчання робити перші кроки в сприйманні і розумінні інформації, виховати її здоровою і розумною, чесною, кмітливою, наполегливою і працьовитою, готовою до життєвих труднощів, допомогти їй набути життєвих компетентностей є надзвичайно чутливими питаннями у виборі одномовності чи двомовності. 
Кожна нечуюча дитина, незалежно від ступеня порушення слуху має право на двомовність, тобто на білінгвальність, що стосується володіння жестовою і словесною мовами (Н. Адамюк, О. Біланова, О. Бурлака, Г. Воробель, Т. Заяць, Н. Зборовська, Н. Іванюшева, С. Кульбіда, Л. Лещенко, Л. Луценко, О. Романовська, І. Чепчина та ін.). Двомовний підхід ґрунтується на почерговому використанні національної словесної та природної жестової мов, не просто вивчення двох мов, а забезпечення викладання навчальних дисциплін в двомовному режимі, причому зазвичай жестова мова визначається як перша, рідна, а словесна як друга, що опановується за принципом іноземної. 
Жестова мова – це багата природна мова, яка дозволяє дитині з самого раннього віку розвивати повноцінне спілкування. На думку Шимка, 2019, уявлення про природну мову переважно охоплює сегменти зрілої стадії, втім, частково вміщує і стадію розвитку, під час якої розум формує здібність оперувати значеннями (the Ability to operate on meanings) за допомогою інструментів мови (жестової, словесної). Дитина може раніше і краще спілкуватись з батьками за допомогою жестової мови, ніж за допомогою словесної мови. Жестова мова є стимулом для швидкого розвитку когнітивних і соціальних здібностей неушкодженими каналами сприймання інформації в періоді раннього дитинства, що є надзвичайно важливим для уникнення мовної депривації. Крім того, жестова мова полегшує дитині оволодіння словесною мовою як письмово, так і усно. Як правило, чим краще дитина володіє жестовою мовою, тим більш успіхи вона демонструє потім, навчаючись читати і писати. 
У спеціальному закладі для дітей з порушеннями слуху є обовʹязковий предмет - українська жестова мова (УЖМ), який я маю честь вести, як носій жестової мови і сурдопедагог. Крім того, практикується проведення бінарних уроків спільно з вчителями інших дисциплін. 
Вивчення і використання УЖМ в умовах двомовності може забезпечити двосторонню інтеграцію нечуючої особистості в спільноту чуючих і нечуючих людей не тільки з боку педагогів, але й з боку батьків. Ще раз підкреслюю неоціненну важливість саме родинного виховання, як найпершої ланки навчання дитини та становлення її як особистості. Родина – це особливого роду колектив, що відіграє у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. Першочерговим і безперечно важливим у вихованні малої людини є досягнення щиросердечного єднання, морального та емоційного зв’язку батьків з дитиною. В жодному разі не допустимо залишати процес виховання на самоорганізацію. 
Аналіз моїх спостережень за розвитком дітей з порушеннями слуху, у яких є чуючі батьки, дозволив виявити наступні особливості вибору мови (за результатами групи батьків розділено на три умовні групи: 
1) батьки (51,2 % (2019), 40,9% (2020) мову своїх дітей не знають, вчити не бажають, не можуть зрозуміти важливість та необхідність її знання; 
2) батьки (25, 1% 2019-2020) вивчають жестову мову, але сприймають її на рівні примітивної знакової системи; 
3) батьки (23,7% (2019), 34,0% (2020) із задоволенням вивчають жестову мову, застосовують її практично у спілкуванні з дитиною, дозволяють своїй дитині виправляти помилки, вважають жестову мову повноцінною комунікативною системою. 
Водночас, глухі батьки глухих дітей використовують ЖМ без жодних застережень і упереджень, визнають важливість її застосування і роль у повноцінному розвитку своїх дітей разом зі словесною мовою. 
За час проведення гурткової роботи з вивчення УЖМ і дактилології зріс відсоток батьків третьої групи, і зменшився на 10,3 відсотків батьків першої групи. Батьки спочатку не знали, як знайти підхід до спілкування своєї дитини з ПС, все покладали надії на педагогів спеціальної школи, які мали взяти на себе обов’язок навчити, виховати, інтегрувати, соціалізувати їхню дитину. На жаль, вони не врахували факту, що саме вони – перші помічники для педагогів і жестова мова (рідна мова глухої дитини) – найперший і найнеобхідніший крок у налагодженні і побудові міцного фундаменту пізнання й отримання інформації. 
Проілюструю прикладом з власної практики. Сім років тому, коли два хлопчики прийшли у 1 клас зі ІІ-ІІІ ступенем туговухості, використанням слухових апаратів. На уроках УЖМ не бажали вчити дактилеми і жестову мову, мотивували: “Мама забороняє розмовляти жестовою мовою, бо може погіршитися слух та розмовна лексика”. Неодноразові розмови з мамами про те, що «застосування УЖМ не впливає на слух, розвиток усного мовлення; хлопці зростають у середовищі нечуючих однолітків і їм ніяк не уникнути спілкування жестовою мовою з друзями» не дали жодного результату. Мами були непохитними. Спостереження за результатами сприймання та засвоєння навчального матеріалу не тільки з УЖМ та й з інших навчальних предметів засвідчило, що у цих хлопців низькі досягнення, ніж у ровесників з чуючими батьками, які опанували вищі рівні УЖМ. І тоді два роки тому мами цих хлопців почали відвідувати мої семінарські заняття з вивчення УЖМ і це дійсно допомогло їм краще пізнати своїх синів, знайти спільну мову спілкування. Наразі ці хлопці мають хороші результати у навчанні та словесно-жестовий словник постійно збагачують. 
Результати навчання на рівні оцінювання дітей останньої групи батьків значно покращуються, ніж у дітей, яких батьки не вивчають жестову мову. 
Тому, як висновок, хочу ще раз підкреслити важливість та нагальну потребу знання батьками і педагогами, які працюють з дітьми з ПС жестової мови заради правильного виховання, всебічного розвитку, кращого оволодіння словом, соціальної адаптації своїх дітей та налагодження справжніх родинних стосунків у власній сім’ї.

Біланова Ольга Анатоліївна, вчитель жестової мови КЗО “Криворізька спеціальна школа “Сузір’я” ДОР