Понеділок, 24.07.2017, 13:31
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [73]
Законодавство [40]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [127]
Освіта України [44]
Освіта за кордоном [19]
Медицина [9]
Консультація [15]
Країна глухих [54]
Адміністратор сайту [6]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2014 » Серпень » 19 » Толерантні нотатки з Америки (друга частина)
12:29
Толерантні нотатки з Америки (друга частина)

Продовження. Початок дивіться, будь-ласка, №1
2
З кожним днем перебування у Сполучених Штатах за навчальною програмою професійного зростання “Толерантність до різноманіття” ставало все цікавіше та цікавіше… Учасники програми з України мали різні зустрічі з американськими організаціями інвалідів, жіночими організаціями, організаціями, що займаються питаннями підтримки сексуальних меншин… Та, звичайно ж, найбільш цікавими були зустрічі, що безпосередньо стосувалися нечуючих людей та забезпечення їх доступного і легкого життя та праці. Ми мали можливість відвідати такі організації, як “Центр життя та роботи” (Center for Living & Working, Inc. - СLW) та “Easter Seals”.
Різниця між тим, що є у нас в Україні, і тим, що ми побачили в США - дуже велика. Простіше кажучи — небо і земля, і нам є до чого прагнути.
Особливо нас зацікавив досвід “Центру життя та роботи” (CLW) - організації з міста Вустера у штаті Массачусетс, яка підтримує всіх людей з обмеженими можливостями у різноманітних питаннях доступності середовища, незалежного проживання, працевлаштування тощо. Організація займається підтримкою не лише нечуючих людей, а й незрячих, людей з іншими проблемами здоров’я.

Наскільки доступні умови для життя?

Отже, розпочнемо розповідь з доступності навколишнього середовища для людей з обмеженими можливостями. Безумовно, найскладніше у плані доступності людям на візку та з вадами зору, оскільки їх пересування у просторі найбільш ускладнене. Тому у “Центрі життя і роботи” (як і в багатьох подібних) створені комісії, що перевіряють усі аспекти доступності у транспорті, будівлях, на вулиці тощо. Координатори цих комісій роблять обходи та перевіряють доступність усіх будівель, після чого складаються акти, що подаються до керівництва штату, яке приймає до уваги всі помічені недоліки та виправляє їх. Слід зауважити, що Сполучені Штати Америки - дуже передова країна у плані доступності будівель та державних об’єктів: на кожному кроці в необхідних місцях є пандуси для зручного пересування інвалідів на візку, а також написи шрифтом Брайля у необхідних місцях.
Крім цього, СLW здійснює програму підтримки людей з інвалідністю, котрі потребують допомоги помічників. Цю програму оплачує та фінансує штат, але не все так просто, як здається. Для того, щоб людина могла отримати для себе помічника, вона повинна мати всі необхідні медичні довідки, які підтверджують хронічну інвалідність та нездатність самообслуговування. Після досліджень та розгляду ситуації певної людини, СLW приймає рішення, за яким людині з інвалідністю призначається помічник. Він може бути поряд зі своїм підопічним або кожного дня, або ж у відповідні дні згідно з графіком і допомагати у побутових та повсякденних справах, наприклад, у приготуванні їжі чи прийнятті душу тощо…

Тонкощі незалежного проживання нечуючих

Не менш цікавими були питання, що стосувалися незалежного проживання людей з втратою слуху. Перш за все, нас зацікавив американський досвід, як у екстрених випадках нечуюча людина може звернутися за допомогою до “911” (“911” - це державна служба безпеки, що допомагає людям у різних екстрених ситуаціях, такого типу, як і наші 101, 102 та 103). Виявляється, в США, за підтримки Федерального агентства з комунікацій, створений офіс так званого “відеозвязку 24/7”, у якому за комп’ютерами з веб-камерами працюють перекладачі жестової мови, що будь-якої хвилини готові прийняти дзвінок з веб-камери від нечуючого, який хоче викликати лікаря, поліцію чи пожежників. Отримавши відеоповідомлення від нечуючого, перекладач одразу ж телефонує у “911” і передає цю інформацію.
За словами нечуючої Джой Спарлін (Joy Spurlin), асистента СLW, до “Центру відеозв'язку 24/7” можна звернутись не лише в екстрених випадках, а й для здійснення необхідних побутових дзвінків. І ми мали можливість на власні очі побачити, яким чином працює цей відеозв’язок завдяки Джоан Філіп (Joan Philip) та Шері Хостовскі (Sheri Hostovsky), які продемонстрували його роботу.

Технологічні новинки СLW для нечуючих

Здавалось би, що маючи такий “відеозв’язок 24/7”, Центр зупиниться на досягнутому… Але ні, нечуючі працівники цієї організації розповіли та продемонстрували ще декілька цікавих технологічних новинок, про які в Україні ще ніхто не знає.
Отже, у Сполучених Штатах Америки добре розроблена та продумана система попередження про пожежу. Вона може бути трьох типів: спеціальні лампи, що яскраво освітлюють мигаючим світлом приміщення, вібросигналізатори для ліжок та табло з написом "FIRE", що загорається у необхідній ситуації.
Вібробудильниками та світловими будильниками нас не здивувати, а от так звані "Каптели" (“CapTel”) дуже зацікавили. Це ідеальні телефони саме для слабочуючих або нечуючих людей, котрі можуть розмовляти або мають залишки мовлення. “Каптели” за формою нагадують звичайні стаціонарні телефони, але з екраном, на якому, розмовляючи з співрозмовником, нечуюча людина може прочитати всі слова та речення, що їй говорять у телефонну трубку. Дійсно, зручна та актуальна річ, що допомагає прискорити та полегшити спілкування з оточуючими.
Окрім СLW, ми мали нагоду ознайомитися з діяльністю ще однієї організації, що займається питаннями доступності для людей з обмеженими можливостями усіх категорій - “Easter Seals”, яка знаходиться в одній будівлі з СLW. Працівники цієї організації продемонстрували нам усілякі неймовірні за можливостями технологічні новинки, що полегшують життя та працю людей з обмеженими можливостями. До речі, показали не лише у вигляді презентації, а й наочно продемонстрували на сучасному високотехнологічному обладнанні. Здебільшого це були пристрої, що полегшують роботу на комп’ютерах людям з проблемами зору та фізичними недоліками.

Telegram & Gazette

За програмою нашого стажування у Сполучених Штатах Америки була також передбачена зустріч з редакцією щоденної газети міста Вустер “Telegram & Gazette”. Редакція та офіси розміщені у центрі міста, у багатоповерховій будівлі. Нас зустріла редактор цієї газети.
Мені, як представнику засобів масової інформації, було дуже цікаво в першу чергу дізнатися про те, як американська преса ставиться до публікацій про людей з обмеженими можливостями. Як ви знаєте, українське телебачення, газети, журнали та інтернет-видання згадують про людей з інвалідністю, зокрема про нечуючих, декілька разів на рік. При цьому висвітлюють нас у кращому випадку зазвичай так: “Людина з інвалідністю досягла значних успіхів…”. Тобто, на перше місце висувається слово “інвалід”, а вже потім - успіхи, яких людина досягла…
Тому мої запитання стосувалися здебільшого саме того, як у американських ЗМІ висвітлюють життя, досягнення і проблеми людей з обмеженими можливостями.
Розпочну з того, що запитання “Як часто ви публікуєте інформацію про нечуючих, незрячих або візочників у своїй газеті?” викликало подив. Редактор газети відповіла, що у них немає розподілу таких новин на особливі чи ні. Будь-яка новина висвітлюється як буденне явище. І головне те, що інвалідність вказується в контексті статті чи публікації, начебто ненароком, не привертаючи уваги, чого не можна сказати про українські видання. Адже всі люди рівні, незалежно від статусу, фізичних чи психічних вад тощо, і тому своїми досягненнями чи здобутками мають викликати гордість (а не жалість, як прийнято в Україні - авт.)
Також ми ознайомилися з таймінгом (розпорядком) роботи щоденної газети “Telegram & Gazette”. Як ви бачите на фото, графік роботи працівників газети дуже насичений, практично цілодобовий. Але, за словами самих працівників, ця робота приносить їм задоволення. Як то кажуть, “знайдіть роботу для душі — і ви не працюватимете жодного дня у житті”.
До того ж, за словами журналістів та кореспондентів, їхні публікації у газеті “Telegram & Gazette” - це можливість вплинути на покращення життя місцевого населення. Ось приклад: під час сильних снігопадів не було прибрано сніг на вулицях, через що пересування людей на візках було ускладненим… Кореспондент написав про це у газеті - і наступного дня ситуація була виправлена.
Тобто, ми впевнились, що американські ЗМІ - незалежні від політики та інших факторів, що реально дає їм можливість покращити життя людей.

Массачусетська комісія для глухих та слабочуючих

Відвідини Массачусетської комісії для глухих та слабочуючих (Massachusetts Commission for the Deaf and Hard of Hearing (MCDHH)) - це була саме та зустріч, під час якої я отримала найбільшу кількість нової, необхідної та важливої для мене інформації.
Організація розташована у самому центрі Бостона, у сучасній багатоповерхівці зі скляними й дзеркальними вікнами. Її приміщення - справжній американський офісний центр, обладнаний за останніми вимогами. Попри те, що офісні приміщення виглядали немов з екрана телевізора, тут було багато деталей, які підкреслювали приналежність тамтешніх службовців до світу нечуючих людей. Перш за все, у коридорах привертали увагу гарні фотографії та постери, на яких зображені працівники Комісії, що демонструють певні слова американською жестовою мовою… Ці, здавалось би, невеличкі дрібнички, створювали у мене відчуття того, що я тут серед своїх, серед однодумців, що розуміють мене без слів… Чому ж виникли саме такі відчуття? Мабуть тому, що протягом усієї програми перебування у США ми відвідували різні зустрічі, що стосувалися здебільшого загальних проблем усіх людей з обмеженими можливостями. На них йшлося про спільні питання, які необхідно вирішити для всіх інвалідів, а про нечуючих згадувалося у загальному контексті. А от зустріч у Массачусетській комісії для глухих та слабочуючих для мене була немов ковток свіжого повітря, бо нарешті йшлося виключно про проблеми нечуючих людей, а діалог зі службовцями відбувався універсальним засобом спілкування - міжнародною жестовою мовою, без допомоги перекладачів з англійської чи української.
З офіційних документів Массачусетської комісії для глухих та слабочуючих: “Наше бачення - у співдружності з Законом. Головна мета - забезпечення того, щоб глухі та слабочуючі люди повною мірою брали участь у всіх сферах життя”.
Звичайно, спілкуючись у такий спосіб, я почувалася набагато комфортніше і змогла отримати більше потрібної мені інформації.
Перш за все, привертало увагу те, що майже всі співробітники Комісії - люди з порушеннями слуху. З чуючих - лише перекладачі ЖМ. До речі, щодо перекладачів: під час нашої зустрічі, що тривала лише півтори години, два перекладачі змінювали один одного кожні двадцять хвилин. Приємно бачити таку повагу до нелегкої праці таких необхідних усім нам спеціалістів…
Відповідно до законодавства свого штату, Массачусетська комісія для глухих та слабочуючих уповноважена:
-оприлюднювати та координувати державну політику відносно людей з порушеннями слуху;
-надавати технічну допомогу та ресурси для інших державних органів по мірі необхідності;
-організовувати роботу адвокатів, що захищають права глухих та слабочуючих людей;
-надавати або забезпечувати надання прямих спеціалізованих послуг: послуги перекладача ЖМ; технологічні послуги, включаючи телекомунікації та допоміжні звукопідсилюючі пристрої; послуги забезпечення самостійного життя; інформаційні послуги, а також інші послуги, які визначаються за необхідні;
-забезпечити доступність і якість існуючих послуг і рекомендувати нові послуги за необхідністю;
-давати рекомендації губернатору та місцевим органам влади стосовно забезпечення прав і свобод нечуючих мешканців штату.
Місія MCDHH полягає у забезпеченні доступного зв’язку, освіти і життя для глухих та слабочуючих людей, пропаганда серед споживачів, приватних та державних суб’єктів програм, послуг та можливостей нечуючих людей. Детальніше про те, у чому полягає робота Комісії, ми розповімо у наступному номері газети.

Перше, що кидалося в очі у конференц-залі, у якій проходила зустріч, - це наявність звукопідсилюючої апаратури: мікрофони, навушники, а також останні новинки техніки: плазмовий екран з підключеною веб-камерою для проведення сеансів відеозв’язку.

Усі присутні на зустрічі представники Комісії були виключно люди з порушеннями слуху, за винятком двох перекладачів (які, як я вже згадувала у попередньому номері, змінювали один одного кожні 20 хвилин) та чуючих учасників нашої групи навчальної програми професійного зростання.
За словами комісара Хейді Рід (Heidi L.Reed), голови Комісії, їх організація підтримується державою, користується підтримкою державного права у законах штату Массачусетс, що дає можливість розширювати можливості для захисту глухих, слабочуючих та пізнооглухлих.
Массачусетська комісія має контракти з агентствами, щоб забезпечити виконання програми DHILS (Програми самостійного життя для глухих та слабочуючих) по всій території держави. Ці програми спрямовані на те, щоб допомогти нечуючим стати більш незалежними та досягти своїх життєвих цілей. Учасники цих програм - глухі, слабочуючі, пізнооглухлі люди - працюють зі спеціалістами, що допомагають їм ставити ці цілі та досягати бажаних результатів у незалежному функціонуванні - в сім’ї, в школі, на роботі та у громадському житті.
Також Хейді розповіла, що в Комісії є так звані агенти, котрі займаються конкретними питаннями. Ми мали можливість поспілкуватися з кількома з них: Майклом (Michael), Джошем (Josh) та Керол (Carol).
Майкл займається питаннями незалежного проживання нечуючих, їх працевлаштування та житла. Звичайно ж, понад усе нас хвилювало питання працевлаштування нечуючих людей. За словами Майкла, у Сполучених Штатах Америки нечуючі працюють разом з чуючими там, де мають можливість та бажання. Зазвичай роботодавці приймають на роботу нечуючих без особливих проблем і навіть створюють усі необхідні умови для комфортної праці нечуючої людини (слухові апарати, веб-камери, перекладач ЖМ тощо). Майкл підкреслив, що працевлаштування полегшене певним чином завдяки підтримці влади та закону штату Массачусетс, додавши, що у кожному штаті різні закони, тому й різні умови працевлаштування. Джош став яскравим прикладом того, як людина з вадами слуху без перешкод може зробити собі блискучу кар’єру.
Джош - адвокат, і в минулому певний час працював з законодавчими верхівками. У Комісії він займається саме юридичними питаннями та співпрацює з владою штату Массачусетс.
Цікавими виявилися основні завдання Керол. Вона займається роботою з перекладачами жестової мови. Керол проводить співбесіди з перекладачами, спрямовує їх, знаходить їм роботу. За словами Керол, усі перекладачі жестової мови повинні мати вищу освіту, досконало володіти ЖМ, пройти іспит-інтерв’ю та отримати сертифікат перекладача. Також з перекладачами окремо проводять інструктажі щодо правил поведінки під час роботи.
Сертифікати перекладачів є двох рівнів: перший - національного рівня, що дає повноваження працювати у будь-яких організаціях, і другий - сертифікат, що підтверджує, що дана особа продовжує навчання жестовій мові в університеті, але ще не склала іспити. Крім цього, є окремі сертифікати для перекладачів, котрі перекладають у судах, на засіданнях тощо. У цих перекладачів обов’язково має бути юридична освіта.
Також я мала чудову можливість поспілкуватися з Лаурою (Laura), перекладачем жестової мови, котра працює в Массачусетській комісії глухих та слабочуючих. Освіту жінка здобувала у Галлодетському університеті, і за її словами, під час навчання її життя змінилося докорінно, і вона вдячна долі за таку можливість.
“З сертифікатом національного рівня ви можете працювати у будь-якому з 50-ти штатів, але у кожному штаті свої закони, тому з цим теж доводиться рахуватися, - говорить Лаура, - Останній іспит я складала у 2000 році, і ці підсумки переглядаються кожні 15 років. Іспит складається з письмового тесту та тесту ASL. Взагалі, кожна система має свої недоліки, і наша - не виняток, але хочу сказати, що я дуже рада, що професія перекладача жестової мови широко розповсюджена тут, у Штатах. Ми з моїм чоловіком працюємо перекладачами і достатньо заробляємо на повноцінне життя, вчасно сплачуємо всі рахунки, і нам не потрібна друга робота за сумісництвом. Нам пощастило жити у США!”.
На жаль, півтори години спілкування з працівниками Массачусетської комісії для глухих та слабочуючих минули дуже швидко… Але ця зустріч залишила багато вражень та нових знань для мене, які, можливо, знадобляться в Україні.
Три тижні програми професійного зростання добігли кінця, вся наша група поверталася додому з великим багажем знань, набутого досвіду та нової інформації. Щира подяка Агенству США з міжнародного розвитку USAID, організації “World Learning”, консорціуму із удосконалення менеджмент-освіти в Україні “SEUME” та приймаючій організації “ICW” за надану можливість удосконалюватися та професійно зростати.
Також хотілося б подякувати всім, хто підтримував мене до, під час та після поїздки. І найголовніша подяка - моїм батькам за віру, підтримку та любов. Дякую!


М.Андрієнко, член ОНП.

Категорія: Країна глухих | Переглядів: 250 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017