Вівторок, 21.11.2017, 22:08
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [82]
Законодавство [42]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [147]
Освіта України [47]
Освіта за кордоном [20]
Медицина [11]
Консультація [15]
Країна глухих [60]
Адміністратор сайту [7]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2013 » Червень » 18 » Навчання глухих в Україні після Великої Вітчизняної війни
22:49
Навчання глухих в Україні після Великої Вітчизняної війни

Фашистська окупація України завдала значних збитків не тільки народному господарству республіки, але й культурі, освіті ій науці. За ці роки було знищено 8104 шкільних приміщень і частково зруйновано 10052. Тільки системі Міністерства освіти УРСР було завдано збитків майже на 6 млрд. карбованців.
За роки німецької окупації більшість приміщень спеціальних шкіл було зруйновано; підручники, науково-методичну та художню літературу навчальних закладів знищено; шкільне майно пограбовано. Вчителі і вихователі шкіл для глухих дітей частково були евакуйовані. Ті ж, що не змогли виїхати, використовувалися німцями як чорнороби.
Голод під час окупації призвів до загибелі 7 вчителів харківських спеціальних шкіл. В катівнях гестапо було замучено 30 кращих педагогів.
Лише окремі школи для глухих дітей під час німецької окупації мали змогу працювати, однак кількість учнів у них була мізерною, а вчителями були люди, далекі від навчання аномальних дітей. Рівень навчально-виховної роботи в цих школах глухих був назвичайно низьким, оскільки безпорадність вчителів ускладнювалася відсутністю матеріально-технічної бази, науково-методичної допомоги і контролю.
За спогадами колишнього директора Чернівецької школи глухих В.Д.Лозинського, під час визволення Радянською Армією м.Чернівців від німецьких окупантів в школі налічувалося тільки 12 учнів. Цих учнів доглядала куховарка, яка змушена була збирати у місцевого населення продукти харчування для вихованців школи. Під час війни це були не поодинокі випадки.
Однак, як тільки звільнялася територія від поневолювачів, зразу ж відновлювали свою роботу і школи для глухих дітей.
Спеціальним розпорядженням №16480-р (26,7) від 11 серпня 1944 р. Рада Народних Комісарів СРСР зобов'язала раднаркоми і наркомоси союзних республік відновити мережу спеціальних шкіл для сліпих і глухих та охопити ними в 1944-45 навчальному році всіх сліпих і глухих дітей, починаючи з 7-річного віку. На виконання цієї постанови уряд України 28 серпня 1944 р. видав постанову №1087 "Про поліпшення роботи щодо обслуговування сліпих і глухонімих”, де окреслювалися конкретні заходи щодо відновлення шкіл для глухих дітей і покращення якості навчальної і виховної роботи в них.
На початку 1945-46 навчального року в республіці поновили свою роботу більшість спеціальних шкіл для глухих дітей, що існували перед початком Великої Вітчизняної війни. Хоч їхня матеріальна база ще була досить слабкою, все ж вони охоплювали навчанням понад 50 % глухих дітей шкільного віку. Уявлення про кількість глухих дітей, які навчалися в перший післявоєнний рік, дає така таблиця:
           Підгот.    I      II     III     IV     V     VI     VII     VIII    Разом    Дошк.при школі    Всього
Класи    100      67    45    35     29    14     12        8        1        311             16   
Учні     1069    671  383    292  265   138    96      74      10      2998             79             3077

Це не повні дані, оскільки в 1945 році не всі школи подали повні звіти до Міністерства освіти. Так, відсутні дані про Краснолуцьку школу глухих та Одеську школу для туговухих дітей.
Мережа закладів для глухих дітей, порівняно з передвоєнним 1941 роком, різко скоротилася. Це пояснювалося не лише матеріальними труднощами, а й тим, що за три роки окупації учні старших класів подорослішали і до школи не повернулися. Свідченням цього є те, що VIII випускний клас у 1945-46 навчальному році був лише в одній Кіровоградській школі для глухих дітей.
В перші роки після визволення залучалися до навчання в школі перш за все глухі діти 7-8 років.
Тільки при чотирьох закладах були групи дошкільнят (при Миколаївській школі - 16 дітей, при Лебединському дитячому будинку для глухих - 19 дітей, при Чернівецькій школі - 9 дітей та при Лебединській школі - 7 дітей).

Ця фотозйомка, через 12 днів почалась Велика Вітчизняна війна. Перший ряд зліва направо сидять: друга- завуч і третій- директор школи. В другому ряду справа наліво стоїть: третій- Тимошенко Антон (батько київського глухого адвоката).

При більшості шкіл було лише по кілька глухих дітей дошкільного віку (по одній дитині - в Уманській, Житомирській, Миргородській, Кам'янець-Подільській, Снятинській школах для глухих дітей; по дві дитини - в Первомайській та Новоушицькій; 3 дошкільники було в Кіровоградській школі; по 4 дошкільники було в Київській і Черкаській школах).
Для дітей-переростків в республіці було 28 класів, у яких навчалося 282 учні. У спеціальних школах у роки війни і перші післявоєнні роки навчально-виховна робота проводилася в надзвичайно складних умовах. Не було спеціальних підручників; школи не були забезпечені шкільним письмовим приладдям; були труднощі в забезпеченні шкіл меблями, м'яким інвентарем. До цього слід додати недостатню забезпеченість спеціальних шкіл педагогічними кадрами з дефектологічною освітою.

В четвертому ряду сидять: шоста зліва- завуч і сьомий зліва- директор школи. В п'ятому ряду стоїть: четверта зліва - Карук Феодора. В другому ряду сидить: шоста справа - Тимошенко Марія (мати київського глухого адвоката).

Однак, у 1944-45 навчальному році школи для глухих дітей почали працювати за новими програмами з російської мови, а згодом - з української. Дещо змінювалась структура програм, а також підвищувалися програмні вимоги з кожного розділу. У нових програмах окремо виділялися розділи "Техніка мови” і "Читання з губ”.
Особливе місце в програмі 1944-45 навчального року відводилося підготовчому класу, як початковому і найвідповідальнішому етапу в навчанні глухих дітей. Згодом у програмі підготовчого класу було виділено підготовчий період. Дуже детально в програмі було розроблено і розділ "Розвиток словесної мови”.
Були переглянуті й уточнені програми і з інших предметів.
Щоб зміцнити матеріальну базу шкіл, зокрема покращити харчування учнів, відповідно до рішень Свердловської наради, при всіх спеціальних школах були створені підсобні господарства або навчально-виробничі майстерні.
Трудова підготовка глухих учнів тісно пов'язувалася з суспільно корисною працею. Учні в майстернях виготовляли речі, потрібні населенню і фронту. Ремонт меблів та приміщень, як правило, проводився самими учнями під керівництвом учителів та вихователів.
У 1946-47 навчальному році навчанням у спеціальних школах було охоплено близько 4 тисяч глухих дітей, або на 30% більше, ніж у 1945-46 рр. Збільшення контингенту учнів у школах відбувалось, головним чином, за рахунок підготовчих класів та класів для переростків, кількість яких зросла вдвічі.
Поступове розширення шкіл для глухих дітей відбувалося і в наступні роки. У післявоєнні роки здійснювалося укрупнення шкіл за кількістю учнів.
Так, у 1948-49 навчальному році в 48 школах для глухих дітей, в 1 школі для туговухих, в 1 дитбудинку для глухих виховувалося 5232 особи, що складало 170 % у порівнянні з 1945-46 навчальним роком. Контингент у школах глухих був досить складним, що значною мірою було наслідком Великої Вітчизняної війни. Про це свідчать такі дані. У 1948-49 навчальному році в 28 школах для глухих дітей навчалося 2518 учнів, серед яких було 306 (понад 12%) круглих сиріт і 1120 (понад 44%) напівсиріт, а в 1949-50 навчальному році у 28 шкогїах з 2709 дітей було 282 круглих сиріт (понад 10%) і 1122 напівсиріт (понад 41%). У більшості цих дітей батьки загинули під час війни. Основною причиною глухоти було запалення мозку (менінгіти, менінго-енцефаліти тощо), що становило в різних школах від 55% до 75%. Нерідко причиною глухоти були перенесені травми (зокрема, під час бомбардування), а також інфекційні захворювання, що були прямим наслідком війни.
І все ж ще багато глухих дітей у республіці залишалося поза школою. Саме тому уряд і Міністерство освіти в ці роки багато уваги приділяли подальшому розгортанню мережі шкіл дітей з недоліками слуху.
У 1948 і 1949 рр. Міністерство освіти УРСР неодноразово зобо¬в'язувало місцеві відділи народної освіти здійснити загальне обов'язкове навчання глухих дітей у спеціальних школах шляхом розширення їх мережі. Однак і в 1949, і в наступні кілька років значна частина дітей з недоліками слуху все ще залишалася поза школою.
На початку 1950 р. у постанові Ради Міністрів УРСР "Про заходи по забезпеченню загальним навчанням дітей з розладом слуху, мови, зору і розумового розвитку” зазначалося, що Закон про загальне обов'язкове навчання таких дітей виконується незадовільно. Існуюча мережа закладів не забезпечує повного їхнього охоплення.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР міністром освіти було видано наказ від 22 лютого 1950 р. №91, де встановлювались такі типи закладів для дітей з розладами мови і слуху:
а/ дошкільні заклади для дітей з розладами слуху (з окремими групами для глухонімих, оглухлих і туговухих дітей);
б/ школи-інтернати для глухонімих дітей;
в/ школи-інтернати для глухонімих переростків;
г/ школи-інтернати для пізнооглухлих дітей;
д/ школи-інтернати для туговухих дітей (різного ступеня туговухості);
є/ школи-інтернати для дітей з розладами мови.
Для дорослих глухих передбачалися такі заклади:
а/ школи грамоти;
б/ школи для малописьменних;
в/ школи робітничої молоді.
Обласні відділи народної освіти зобов'язувались до 1 вересня 1950 р. відкрити 17 спеціальних шкіл для глухих дітей на 1625 учнів та 4 дошкільні відділи на 140 дітей.
Протягом 1950-51 рр. було збільшено мережу та контингент в школах для дітей з недоліками слуху, зміцнено матеріально-технічну базу і оснащеність спеціальних шкіл. Відбулося значне укрупнення шкіл для глухих дітей, в абсолютній більшості яких тепер навчалося від 100 до 200 учнів.
За роки першої післявоєнної п'ятирічки було досягнуто значних успіхів у навчанні та вихованні глухих дітей і дорослих.
На кінець четвертої п'ятирічки в СРСР було організоване загальне семирічне навчання і намічено перехід до загальної середньої освіти в столицях республік, в містах республіканського значення, в обласних, крайових і найбільших промислових центрах, а також намічено плани про здійснення політехнічного навчання в середній школі.
В 1952-53 навчальному році в Україні в 50 школах для глухих дітей навчався 6231 учень (працювало 567 класів), а в 1953-54 навчальному році у 55 школах навчалося 7328 учнів (працювало 638 класів).
В 1954-55 навчальному році в республіці працювало вже 63 школи для глухих та туговухих дітей, в яких навчалося 7155 учнів.
В післявоєнні роки багато уваги приділялось поліпшенню умов навчання, розвитку матеріально-технічної бази шкіл, розробці програм, виданню підручників, підготовці кадрів.
Працівники спеціальних шкіл досягли помітних успіхів у покращенні ефективності навчання та виховання глухих і туговухих дітей, у наближенні спеціальної школи до життя.
У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Україні”.
Відповідно до цього Закону Рада Міністрів УРСР прийняла постанову про строки навчання в спеціальних школах. У цій постанові вказувалося, що навчання глухих дітей складається з двох етапів. Перший етап - загальнообов'язкова трудова восьмирічна школа для глухих дітей, яка повинна була давати знання приблизно за п'ять класів масової школи. Другий етап - неповна середня школа для глухих дітей (ІХ-ХІІ класи), яка повинна була давати глухим дітям знання в обсязі масової восьмирічної. Враховуючи специфіку навчання глухих дітей, уряд вважав за потрібне зберегти для таких дітей підготовчі класи.
Для туговухих дітей І відділення термін навчання встановлювався 10 років (замість 9), II відділення - 12 років (замість 11) з обсягом знань за неповну середню школу (восьмирічку).
Перехід на нові строки навчання співпав із запровадженням в українських спецшколах нової системи навчання мови глухих дітей за принципом формування мовного спілкування, розробленої і експериментально перевіреної сектором сурдопедагогіки науково-дослідного інституту дефектології АН РФСР на чолі з професором С.О.Зиковим. Все це сприяло значному піднесенню освітнього рівня школи глухих.
Багато уваги в ці роки приділялося також подальшому розгортанню дошкільного виховання дітей з недоліками слуху.
На початку 60-х років у республіці по суті було завершено загальне обов'язкове навчання глухих дітей. Це дало можливість органам народної освіти, працівникам спеціальних шкіл більш серйозно взятися за здійснення диференційованого навчання дітей з недоліками слуху. Основна увага зосереджувалась на дітях з частковими недоліками слухового аналізатора та організації для них спеціальних шкіл-інтернатів. У ці роки відбувається подальше скорочення кількості шкіл для глухих дітей і поступове збільшення мережі шкіл для туговухих дітей, тобто продовжується процес територіального відокремлення навчання глухих і туговухих дітей. Міністерство освіти багато уваги приділяло виявленню і обліку туговухих дітей, що навчалися в масових школах, та створенню умов для їх навчання.
Водночас вживалися відповідні заходи і щодо вилучення туговухих дітей з шкіл для глухих дітей і з допоміжних шкіл.
У 1962-64 рр. в республіці мали організувати спеціальні школи-інтернати для дітей з дефектами розумового і фізичного розвитку на 11400 учнівських місць. Зокрема, планувалося відкрити школи для туговухих дітей: у 1963 році у Харкові на 300 учнів і в Києві на 200 учнів, а в 1964 р. - у Херсонській області на 150 осіб, а також три школи для дітей з розладами мови.
Протягом 1962-65 рр. спеціальні школи одержали 52 приміщення малокомплектних загальноосвітніх шкіл-інтернатів та реорганізованих дитячих будинків. Проводилося також будівництво окремих приміщень.
25 серпня 1963 року наказом міністра освіти в місті Києві в приміщенні колишньої школи №41, що на вулиці Волзькій, 9, була відкрита перша в Україні спеціальна школа-інтернат №9 для слабочуючих дітей. На початку існування в школі навчалося 100 дітей з вадами слуху і працювали 25 педагогів-дефектологів.
У 1965 році Київська спецшкола-інтернат №9 перейшла в нове приміщення.
У1965-66 році в УРСР працювало вже 10 спеціальних шкіл-інтернатів для туговухих дітей, в яких навчалося близько півтори тисячі учнів.
Звичайно, ще не всі туговухі діти були охоплені навчанням у спеціальних школах.
Перед органами народної освіти і працівниками спеціальних шкіл республіки стояло одне з найважливіших завдань - найповніше охопити дітей з частковими недоліками слуху.

Москаленко Т.І., заст.директора з навчально-виховної роботи Київської спецшколи-інтернату №9 для дітей із зниженим слухом (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 587 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017