Працюючи в спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті №18 для слабочуючих дітей, я спостерігала за контактами між нечуючими дітьми і сурдопедагогами та чуючими батьками, які їх виховують. У позаурочний час у школі та поза школою і великі, і малі діти спілкуються між собою жестовою мовою. Вони позитивно ставляться до вчителів та вихователів, які володіють жестовою мовою, не соромлячись, звертаються до них за будь-якою порадою, просять пояснити незрозумілі слова, які вони спостерігають під час розмови дорослих. За допомогою жестової мови вони розуміють лексичне значення слова.
На уроках із використанням жестової помітно, що учні почувають себе вільніше, їх спілкування стає барвистим, емоційним й живим. Учні дуже стараються: їм багато чого хочеться розповісти.
Для того, щоб було взаєморозуміння між сурдопедагогом та учнем, педагогу необхідно вільно володіти такою мовою, яку розуміє дитина. І навіть якщо дитина вільно володіє усним мовленням, то це не значить, що їй жестова мова не потрібна. Така дитина може вільно спілкуватися віч-на-віч, дивлячись на артикуляцію співбесідника, а якщо буде знаходитись в якійсь залі чи аудиторії, то, безумовно, потребує жестової мови, тобто сурдоперекладу.
Навчаючись у школі, учень повинен змалку опановувати культурну жестову мову, для того щоб вільно інтегруватися в оточуючому середовищі. А педагогові необхідно знати не тільки літературну жестову мову, а й діалектну, тобто сленг.
У домашніх умовах, у колі своєї родини, де є чуючі батьки і родичі, діти спілкуються усним мовленням, сприймають інформацію за допомогою зчитування з губ, що є не ефективним для взаєморозуміння, тому що нечуючі діти таким чином сприймають тільки знайомі їм слова та відповідають коротко. Отже, контакт виходить “холодним”. А щоб висловити власну думку батькам чи порадитися з різних проблем, дітям необхідно правильно будувати зв'язні речення, словосполучення, що не всім вдається. Це ж стосується і дітей із затримкою психічного розвитку, з розумовою відсталістю, яким зручніше розмовляти жестовою мовою. Відсутність взаєморозуміння між членами сім'ї і нечуючою дитиною стає перешкодою для участі її у повсякденному житті родини, для її виховання. Отже, батьки, щоб поліпшити спілкування, намагаються дактилювати, голосно промовляти, супроводжуючи сказане чіткою артикуляцією, використовувати умовні жести.
Якщо порівнювати виховання нечуючих дітей у сім'ях нечуючих і чуючих батьків - є дуже велика різниця. В першому випадку, діти швидко оволодівають жестовою мовою, існує взаєморозуміння, вони вільно спілкуються з батьками і не потребують поради у вирішенні власних проблем. У таких дітей добре розвинене дактильне та жестове мовлення, тому їм легше засвоювати та розвивати усне мовлення. Такі діти швидше сприймають навчальний матеріал, розуміють оточуюче середовище, мають певний рівень соціальної адаптації.
Для того, щоб конкретно визначити необхідність використання, знання та удосконалення чуючими батьками жестової мови, проведено анкетування серед чуючих батьків, які виховують нечуючих дітей.
Аналізуючи підсумки анкетування, можна дійти до висновку:
- на запитання “Чи потрібно чуючим батькам нечуючої дитини знати та використовувати жестову мову?” були такі відповіді: “Обов'язково треба знати й володіти дактильно-жестовою мовою чуючим батькам для того, щоб розуміти свою дитину, вільно спілкуватися з нею, бути в курсі її проблем, контролювати грамотність дитини, краще розуміти внутрішній світ дитини і людей, з якими вона спілкується”, “Це потрібно, щоб розуміти дітей, щоб вони розуміли нас”.
Таким чином, батьки вважають, що необхідно, не відкидаючи усне мовлення, зчитування з губ, розвивати і жестову мову.
В нашій школі діє гурток жестової мови, який відвідують чуючі батьки за власним бажанням, що є прогресивним явищем.
Ще один цікавий момент - саме батьки радять своїм дітям навчатися у вищому навчальному закладі, де є сурдоперекладач, тому що навчаючись в спецшколі дитина сприймала матеріал за допомогою мови жестів і, навчаючись далі, повинна розуміти навчальний матеріал на тій мові, яка їй доступна.
Отже, слід зазначити, що вивчення жестової мови, розробка методичних посібників, створення курсів для батьків, співпраця сурдопедагогів з батьками, збільшення кількості сурдоперекладачів є актуальним. Для такої цілі, на мій погляд, необхідно готувати сурдопедагогів із знанням жестової мови, проводити для них курси вивчення жестової мови, допомагати батькам у вивченні ЖМ, пояснювати їм необхідність знання мови жестів, для того, щоб уникнути безлічі проблем, з якими вони стикаються при контакті з глухою дитиною.

Зборовська Н.А., вчитель української мови та літератури Київської спеціальної школи-інтернату №18 для слабочуючих дітей (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)