Нещодавно всіх неприємно вразив сюжет у ЗМІ стосовно порушень і поганих умов у Львівській спецшколі-інтернаті Марії Покрови для глухих дітей. Що ж відбувається у школі насправді? Відповідь на це дав Ігор Кобель, один із засновників та керівників Українсько-Канадського Альянсу для глухих та слабочуючих, який чудово знає стан справ у цьому навчальному закладі:
“На Львівську школу­інтернат Марії Покрови для глухих дітей здійснюється рейдерська атака. Школу трясуть по три перевірки за день. Наїзд від департаменту освіти Львівської обласної адміністрації викликаний “скаргами батьків” на погані умови та крадіжки з боку працівників школи. Малограмотні і некомпетентні журналюги розкручують одвічну тему знущань над глухими дітками, яких морять голодом і які просять “хлібчика”. А за меню відповідає лікар школи, і меню складається згідно вимог МОН.
Атаку розпочала керівник Центру денного перебування дітей з особливими потребами, який школа прихистила минулого року. Очевидно, Центр хоче витиснути школу глухих, яка існує у цих стінах 190 років. Скандали не вщухають протягом року. Директор школи знову потрапив до лікарні після нецензурної атаки високого начальства. У нього хворе серце, і недавно йому робили стентування.
Ще одне, стосовно картоплі — це повна дурня. Фермерська картопля, яку замовили собі працівники школи по 4 грн 20 коп. і залишили в гаражі, щоб вдень забрати. Але ж написала “журналістка” і кишенькове ТВ показало факт “розкрадання”. А цій “журналістці” слід засвоїти старе журналістське правило — писати про щось лише після глибокого вивчення ситуації, розгляду фактів і розповідей очевидців.
Жодні батьки зі школи не жалілися, бо багато хто із них у свій час самі закінчили цю школу і приводять сюди своїх дітей і навіть внуків. Тут всі працівники володіють рідною мовою глухих дітей — жестовою і діти щасливі, бо оточені материнською любов’ю і їх тут РОЗУМІЮТЬ і вони РОЗУМІЮТЬ звернене до них словесне мовлення, підкріплене жестовою мовою. До речі, в новому законі про освіту закріплено право глухих отримувати освіту рідною мовою, що вже давно знайшло місце у цій чудовій школі.
Діти займаються спортом, працюють у художніх студіях, а малювання тут викладає глухий вчитель і художник. До речі, інформатику викладає ще один глухий вчитель. Обидва вони — випускники цієї школи, які повернулися після отримання вищої освіти вчити маленьких глухих школярів. Вони також “моральні уроди” (так називали вчителів у репортажі)?
Банальна історія: у черговий раз комусь із влади приглянувся чудовий будинок із великим садом у центрі міста. Вже з одного боку вкрали шматок території під будівництво. А тепер будинок школи в тандемі із напівзруйнованою сусідською будівлею колишнього військкомату — прекрасне місце для “елітної” забудови. До речі, на захист школи піднялася батьківська громада та спільнота глухих, включаючи Українське товариство глухих.
Адже Львівська школа Марії Покрови для глухих дітей — це оаза жестової мови і культури глухих, які пережили часи тоталітаризму і абсолютної заборони жестової мови за наказом Сталіна в 1950 році. А тепер постала загроза знищення школи “рідною” владою, бо, бачте, тут працюють “моральні уроди”. За ці слова комусь доведеться відповісти в суді. І жодна парасолька суперсиловиків не прикриє від відповідальності.
P.S. І про спортзал. Таким я пам’ятаю його із 1979 року. Обласна державна адміністрація, дайте кошти і буде спортзал!”

І.Кобель, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки Українського католицького університету