Понеділок, 11.12.2017, 14:19
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [82]
Законодавство [43]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [147]
Освіта України [47]
Освіта за кордоном [20]
Медицина [11]
Консультація [15]
Країна глухих [60]
Адміністратор сайту [7]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2017 » Листопад » 16 » Жити за скляною стіною: Чи є доступною вища освіта для глухих і слабкочуючих студентів в Україні?
13:19
Жити за скляною стіною: Чи є доступною вища освіта для глухих і слабкочуючих студентів в Україні?

Серед глухих та слабкочуючих людей не так багато тих, хто отримує вищу освіту. У більшості випадків причиною є труднощі в складанні іспитів через "комунікаційний бар’єр" та недостатню кількість перекладачів жестової мови або ж спеціального технічного забезпечення.

З якими проблемами стикаються жестомовні глухі студенти в отриманні вищої освіти, скільки таких людей взагалі продовжує навчання після школи, які виші обирають і чи легко їм працевлаштуватися після випуску? – такі теми обговорювали під час Всеукраїнського форуму з міжнародною участю "Доступ осіб із інвалідністю (глухих і слабкочуючих) до вищої освіти", який відбувся 2-3 листопада 2017 року в УКУ.

Серед учасників заходу: фахівці-практики із супроводу глухих та слабкочуючих студентів у закладах післяшкільної освіти, викладачі та науковці, які працюють із глухими та слабкочуючими студентами,  представники освітніх закладів та соціальних установ з різних куточків України, а також Канади.

Чому держава поки що не створює належних умов для інклюзивної освіти?

До 1991 року Українське товариство глухих нараховувало 60 тис представників. Серед них було лише 139 осіб з вищою освітою. Зараз в Україні є перші двоє глухих жінок, які здобули науковий ступінь. Одна з них працює співробітником Національної Академії педагогічних наук, інша – директором школи для глухих дітей.
У 2009 році в спеціальні загальноосвітні школи для дітей з порушенням слуху ввели предмет "Українська жестова мова" (УЖМ), і це стало великим поступом України в забезпеченні доступу до вищої освіти глухих і слабкочуючих. Але звідси витікає ще одна проблема – нестача кваліфікованих викладачів жестової мови у шкільних закладах та вишах. Що більше буде викладачів та перекладачів жестової мови – тим легше глухим дітям буде засвоювати знання і більш успішно здавати ЗНО.  
У 2009 році лише 30-31% абітурієнтів з порушеннями слуху змогли вдало пройти НЗО, серед яких більша частина – це випускники спеціальних загальноосвітніх закладів з порушеннями слуху. У 2016 році кількість глухих людей, які захотіли здобувати вищу освіту, зменшилася на 166 порівняно з 2009 роком, коли тільки ввели НЗО. З них 30 глухих випускників шкіл обрали для навчання університети, 53 – коледжі, 130 – ПТУ.
За словами Ірини Чепчиної, члена ОНП, голови Центрального правління Українського товариства глухих (УТОГ), в країні немає належних умов для створення інклюзивних шкіл:
"У Житомирі Школу глухих хотіли об’єднати з Школою незрячих, ще одну зі Школою дітей з розумовою неповносправністю. Звичайно, ми були проти і на нараді педагогів зібрали підписи, щоб зберегти спеціальні школи. Перемогою вважаємо те, що під час здачі ЗНО почали створювати спеціальні групи для глухих і слабкочуючих дітей. Правда, є невтішний факт – з роками зменшується кількість глухих дітей, які продовжують навчання у вишах. Для мене ще лишається питанням – чи глухі люди мають проходити ЗНО чи все ж таки можуть бути звільнені від цього?"
У 2009 році кількість тих, які змогли пройти ЗНО становила 149, а у 2016-2017 році – лише 50.
Львів’янину Владиславу Томашевському після здачі ЗНО не вистачило для вступу лише одного бала. Після оформлення інвалідності його звільнили від здачі ЗНО. Тепер він навчається в коледжі на лаборанта. Хмельничанка Вікторія Матвійчук тренувалася до здачі і проходила пробне тестування завдяки послугам репетитора: "Під час складання іспитів мені дуже допоміг перекладач, але все одно я дуже хвилювалася і відчувала запаморочення". Тетяна Портей також проходила пробне тестування перед здачею ЗНО. Дівчина успішно закінчила Національний університет ім.Драгоманова за спеціальністю "вчитель початкових класів, практичний психолог" і зараз здобуває другу вищу освіту.

"Найкраще здавали тестування діти із сімей глухих"

Наталія Адамюк, член ОНП, – одна з небагатьох глухих людей в Україні, яка захистила дисертацію. Вона є кандидатом педагогічних наук і старшим співробітником Лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України.
На її думку, щоб мати хорошу кваліфікацію, складати ЗНО мають усі глухі та слабкочуючі, але держава має подбати про належні умови для проходження ЗНО, наголошує спікер. По-перше, має бути не лише перекладач, але і тьютор – представник з числа глухих від УТОГ, хоча ця вимога досі не виконується. По-друге, інформація про правила проходження ЗНО і під час ЗНО має бути візуалізована із субтитрами. По-третє, треба ввести пробне безоплатне проходження ЗНО, яке буде загальним для всіх спеціальних шкіл.
"Аби дитина почувалася більш впевненою і не розгубилася в процесі, можна практикувати пробне тестування на безоплатній основі. Однак поки що в Україні така практика є платною, тому багато хто відмовляється від цього. Навіть складання ЗНО не є гарантією успішного вступу, адже в деяких вишах вимагали як мінімум 150 балів прохідного вступу. За останні роки частина абітурієнтів тенденційно відмовляється від подальшого складання тестів з інших навчальних предметів після низьких результатів  з предмету "Українська мова і література". Найкраще здавали тестування діти із сімей глухих. Здебільшого їхню успішність у навчанні видно ще з першого класу. Вони більш активні, творчі та інтелектуально розвинені", - зауважила Наталія Адамюк.

Що треба змінити, щоб глухі та слабокочуючі змогли отримати вищу освіту і працевлаштуватися?

Серед закладів, які глухі найчастіше обирають для навчання – Київський державний коледж легкої промисловості (провчилося 964 особи з 1963 року); Херсонський державний медичний коледж (провчилося 762 глухих з 1978 року).
За клопотанням УТОГ у 2006 році вийшов наказ МОН про перелік вишів, які мають квоту для створення спеціальних груп: Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут", Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, Дніпропетровська Національна металургійна академія, Київський національний університет технології та дизайну, Донецький технікум промислової автоматики, Житомирський технологічний коледж, Київський державний технікум легкої промисловості, Дніпропетровський державний коледж технологій і дизайну.
Цікаво, що з 2006 року по 2012 квота зростала, а з 2012 по 2017 поступово почала спадати. Так, у 2006/2007 року квота становила 272 особи, у 2012/2013 вже зросла до 370, однак у 2013/2014 знизилася до 342 осіб, у 2016/2017 – 296.
За останніми даними 2016 року, в 5 областях України немає університетів, де навчалася б хоча б одна глуха особа: Івано-Франківська область, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Черкаська.
Серед причин, чому діти не можуть мати повного доступу до освіти: непідготовленість глухих дітей до навчання; недостатня профорієнтаційна робота у шкільних закладах; труднощі в спілкуванні, нечіткі життєві плани, орієнтація тільки на доступні спеціальності, невпевненість в отриманні роботи за фахом після здобуття вищої освіти; низький рівень шкільної підготовки глухих осіб, слабкий чи нульовий рівень володіння педагогами жестової мови (ЖМ); відсутність перекладачів ЖМ у шкільних закладах та недостатня кількість у вишах; відсутність системного вивчення предмету УЖМ у школі.
Щоб виші стали більш привабливими для глухих студентів, треба покращити умови. Перш за все, має бути достатньо освітніх перекладачів та відповідної сурдотехнічної апаратури, наголошує Наталія Адамюк. Також варто подбати про те, аби глухі студенти на належному рівні володіли українською жестовою мовою. До того ж в університетах має бути мультимедійна система, щоб полегшити сприйняття інформації глухими студентами. Увесь навчальний матеріал треба готувати у візуально-електронному форматі. Крім того, викладачі мають знати, як працювати з глухими дітьми.
Ще одна проблема, яку виокремлює Наталія Адамюк – це працевлаштування випускників. Найчастіше вони обирають такі спеціальності, як: технологія машинобудування, комп’ютерна інженерія, економічна кібернетика, швейні вироби, економіка підприємництва, корекційна педагогіка.  
"Держава не гарантує працевлаштування. Центральне управління УТОГ може працевлаштувати лише 20-30 осіб, а куди інші мають йти? Чи всі 724 випускники Херсонського коледжу влаштувалися зубними техніками? Звичайно, ні. Нам треба думати про працевлаштування глухих випускників. Варто моніторити, за якими спеціальностями для глухих найлегше працевлаштуватися і які з них є найбільш затребуваними у суспільстві. Варто збільшувати кількість перекладачів ЖМ у вишах, проводити їх освітню атестацію. А також готувати викладачів до роботи із глухими студентами", -  підсумувала спікер.  

Поради викладачам, як працювати з глухими студентами?

Освітяни Херсонського базового медичного коледжу (Олена Тищенко, заступник директора із навчальної роботи і Тетяна Руденко, заступник директора із виховної роботи) поділилися рекомендаціями для викладачів, які працюють з глухими студентами.

"В університеті MacEwan з кожним студентом працює по двоє перекладачів, а в Україні їх всього 19 на 31 університет"

Недостатня кількість перекладачів ЖМ в Україні – це один з бар’єрів в доступі до вищої освіти для глухих людей. Так, на 31 університет припадає лише 19 перекладачів, у 31 коледжі – 22 перекладачів, у 41 ПТУ – 21 перекладач. У "Київському коледжі легкої промисловості" лише 1 перекладач ЖМ на 20 студентів тоді, як в університеті MacEwan 2 перекладача на 1 студента.
Загалом в Україні 62 перекладачів ЖМ на усі навчальні заклади. Цікаво, що в 11 шкільних закладах є педагоги, які мають посвідчення перекладача ЖМ після проходження курсу первинної підготовки в УТОГ.
"Перекладачам ЖМ бракує відповідної освітньої підготовки, оскільки в УТОГ є загальні перекладачі, але немає перекладачів за спеціалізацію. До того ж перекладачам варто проходити освітню атестацію на жестомовні компетентності, а не таку, як викладачам. Однак, на жаль, в Україні немає спеціальної освітньої атестації для перекладачів. Також для підвищення рівня їх професійних компетентностей треба проводити міжатестаційне навчання", - зауважила Наталія Адамюк.
На її думку, проблема почне вирішуватися, якщо у шкільних закладах педагоги будуть вільно володіти Українською жестовою мовою. З дітьми ще з раннього віку проводитимуть профорієнтаційну роботу на визначення їх нахилу до групи професій і розвиватимуть їх у відповідному напрямі. У навчальних закладах впровадять білінгвальне навчання – використання як словесної, так і жестової мови.

Зразковий перекладач жестової мови: який він?

Ігор Бондаренко вже роками працює перекладачем жестової мови. Він є головою Ради перекладачів жестової мови Київської організації УТОГ. За його словами, кваліфікованих перекладачів жестової мови дійсно не вистачає, як і не вистачає необхідних професійних компетентностей. Здебільшого вони мають високий рівень навантаження і низький рівень оплати праці. Ще одна проблема – це відсутність стандартів роботи освітніх перекладачів та системи їх додаткової спеціалізованої підготовки.
За його словами, Закон про освіту є перемогою для України, бо в ньому вперше з’являється офіційна гарантія прав глухої людину на жестову мову. Держава забезпечує підготовку фахівців для роботи з особами і зобов’язана готувати перекладачів жестової мови.
На основі власного досвіду Ігор Бондаренко сформулював кілька рекомендацій, як стати зразковим перекладачем: "Перекладач – це доросла модель для наслідування студентами. Він повинен бути неупередженим і ставитися до студентів не як до друга, а зберігаючи певні межі та зважаючи на їх вік та освітнє середовище. Йому не варто висловлювати студентам свою думку або ставлення до інших колег, учасників освітнього простору. Він має адекватно реагувати на інколи неадекватну поведінку студента".
У першу чергу перекладач повинен підтримувати здорові стосунки зі студентами на робочому місці. Чітко позначити свою роль всім членам освітнього простору, в тому числі глухим студентам.
Важливий момент – перекладач справлятиметься зі своєю роботою значно краще, якщо він підготовлений або обізнаний в тематичній сфері. Тому за краще виділити час і розглянути цілі уроку, передбачити, який потрібен буде словниковий запас.
Рекомендація, яку люблять порушувати – перекладач має сприяти розвитку самостійності і незалежності глухих студентів. Тобто не брати на себе роль захисту студента і не брати на себе відповідальність за його успішність. До глухих студентів треба ставитися так само, як і до чуючих. Перекладач не повинен допомагати студенту із завданнями, якщо це не було узгоджено з освітньою командою.
Не менш важливою є співпраця між перекладачем і вчителем. Аби переконатися, що навчальний матеріал, мова та візуальна інформація є доступними для студента, перекладач має повідомити вчителя про особливості зорового сприйняття візуальної інформації глухими студентами. Сприяти концентрації уваги. Продовжувати перекладати навіть, якщо студент не стежить за перекладом.
Для перекладача важливий саморозвиток і безперервна освіта. Він має брати участь в семінарах, спілкуватися з колегами та читати галузеву літературу. Розуміти, що відбувається в його професійному полі. На робочому місці перекладачі мають одягатися так, щоб їх одяг не відволікав  і не втомлював очей глухих студентів. Одяг має бути контрастним до кольору шкіри та зручним. Прикраси не мають відволікати увагу.

iPress.ua

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 51 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017