Понеділок, 24.07.2017, 13:30
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [73]
Законодавство [40]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [127]
Освіта України [44]
Освіта за кордоном [19]
Медицина [9]
Консультація [15]
Країна глухих [54]
Адміністратор сайту [6]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2014 » Серпень » 12 » Питання бібліотечно-бібліографічного обслуговування глухих старшокласників і студентів у контексті їх соціалізації
01:05
Питання бібліотечно-бібліографічного обслуговування глухих старшокласників і студентів у контексті їх соціалізації

Одним з пріоритетних завдань Українського товариства глухих є повсякденне піклування про підвищення освітнього, а відтак й інтелектуального рівня інвалідів зі слуху. На цю важливу проблему неодноразово звертали увагу у своїх виступах голова УТОГ Ю.П.Максименко та інші провідні діячі УТОГ. Однак ця проблема, попри певні позитивні зрушення, що намітилися в останні роки, продовжує залишатися актуальною. Між тим, в умовах кардинальних соціально-економічних, ринкових змін, що відбуваються зараз в Україні, коли зростає попит на високоосвічені, належним чином підготовлені кадри, питання соціалізації глухих, набуття ними гідного місця в соціумі, включаючи й їх конкурентоспроможність на ринку кваліфікованої робочої сили - набувають особливої гостроти.
Тому цілком виправданим є занепокоєння представників керівних ланок УТОГ, активістів Товариства, вчених, провідних педагогів-дефектологів, батьків глухих і слабочуючих учнів і студентів з приводу незадовільного освітнього, інтелектуального розвитку значної частини молоді, тобто осіб, які визначатимуть обличчя і суспільний статус інвалідів зі слуху, власне УТОГ в соціумі у наступні десятиліття. Основні претензії при цьому зазвичай висуваються педагогам спеціальних шкіл-інтернатів для глухих і слабочуючих дітей, між тим, на нашу думку, в плані належної соціалізації підростаючого покоління багато що залежить від самоосвіти глухих, набуття навичок вдумливої самостійної праці з друкованими джерелами інформації, вміння користуватися бібліотеками і ефективно використовувати їхні інформаційні ресурси.
У зв'язку з цими обставинами вважаю за потрібне звернути особливу увагу на питання вдосконалення бібліотечно-бібліографічного обслуговування глухих учнів і студентів. Загальновідомо, що однією з найгостріших і постійних проблем в середовищі глухих і слабочуючих людей є дефіцит інформації з найрізноманітніших питань. Наш же час справедливо називають добою безперервного споживання інформації, інформаційної революції, що визначає хід суспільного розвитку й науково-технічного прогресу. Виходить, що глухі постійно перебувають на узбіччі цього магістрального руху, і, як не прикро це усвідомлювати, на цьому тлі є вимушеними соціальними аутсайдерами. Бібліотеки ж, які залишилися фактично єдиним соціальним інститутом у сфері культури, що надають свої послуги безкоштовно, між тим покликані оперативно задовольняти попит суспільства в інформації, всіляко сприяти гармонійному розвитку особистості, освіті й самоосвіті, професійному самовдосконаленню найширших верств населення. Проте в Україні на бібліотечний аспект соціалізації інвалідів зі слуху (на відміну від інвалідів по зору, для яких створено розгалужену мережу спеціальних бібліотек, проведено низку досліджень в рамках дефектологічного бібліотекознавства, втому числі дисертаційних, опубліковано чимало статей, монографій, методичних розробок і рекомендацій), на жаль, ніколи не звертали достатньої уваги. Публікації з цього питання, навіть у бібліотечній фаховій пресі, практично відсутні, так само як і методики обслуговування користувачів з особливими потребами в масових бібліотеках. Спеціально бібліотекарів до роботи з глухими читачами не готують, тому взаємне їх спілкування відбувається дуже важко. Лише друкований орган УТОГ - газета “Наше життя” інколи порушує дану тему. Можливо, це пов'язано з хибними суспільними стереотипами, що ніякого особливого підходу в обслуговуванні глухих в масових і публічних бібліотеках, не кажучи вже про наукові, не потрібно. Між тим це не так. Немає потреби тільки в спеціалізованих бібліотеках для глухих (такими не можна вважати й книгозбірні, що діють в культурних осередках УТОГ на місцях), але бібліотечне обслуговування інвалідів зі слуху, безперечно, має свої особливості. На підставі власних спостережень автора й опитувань ним багатьох бібліотекарів, що працюють в масових (публічних) бібліотеках, можна зробити висновок, що глухі громадяни старшого і середнього віку бібліотеки поза мережею установ УТОГ майже не відвідують. Молодь відвідує бібліотеки більш активно, здебільшого з навчальною метою, але до досягнення певного віку (23-25 років, далі йде різкий спад), однак все ж дедалі більше віддає перевагу таким формам дозвілля як дискотеки, кіно, телебачення, відео, комп'ютерні ігри, Інтернет, спорт тощо. Тобто, має місце парадокс: з одного боку, глухі скаржаться, що їм бракує інформації, з іншого боку - не виявляють бажання користуватися безплатними джерелами інформації. Це, на нашу думку, є наслідком багатьох об'єктивних чинників: заниженої соціальної самооцінки в середовищі глухих, відсутності серед них мотивації до підвищення свого освітнього, професійного рівня і, головне, - браку навичок систематичного, вдумливого читання, яке завжди є поглибленою розумовою працею. Звичайно ж, пасивне споживання візуальної інформації з телеекрану є набагато легшим процесом, але ж телебачення, як і Інтернет, не забезпечує ні належної освіти, ні соціалізації особистості, радше навпаки. Корені ж такого пасивного ставлення до бібліотек слід шукати в системі шкільної освіти. Глибоко переконаний, що якщо батьки і педагоги зуміли прищепити школяреві стійку любов до книги, до змістовного читання, то цей інтерес до друкованого слова залишається на все життя. А людина, яка постійно читає, безперервно всотує різноманітну інформацію, завжди інтелектуально вивищуватиметься на загальному тлі.
Чого ж бракує в сучасних спеціальних школах-інтернатах для глухих і слабочуючих дітей задля цієї благородної мети - прищеплення навичок до постійного читання? На нашу думку, в таких школах має бути задіяна логічно обґрунтована й постійна система бібліотечних уроків, яка має включати:
-у молодших класах - загальне ознайомлення з бібліотеками, принципами їх роботи і роз'яснення їх значення в житті кожної людини (включаючи й екскурсії в місцеві дитячі бібліотеки та запис учнів до них); обов'язкове й регулярне відвідування шкільної бібліотеки (активність і якість читання має контролювати шкільний бібліотекар протягом всього періоду навчання дітей у школі, зрозуміло, у взаємодії з вчителями і, насамперед, класними керівниками); участь дітей у проведенні різноманітних і цікавих театралізованих заходів у стінах шкільної бібліотеки (з цього питання існує багато методичних рекомендацій, тому при необхідності можна звернутися до цих матеріалів);
-у середніх класах - прищеплення навичок систематичного читання художньої літератури як за шкільною програмою, так і за власними уподобаннями учнів; формування засад культури роботи з книгою (конспектування, виписки, цитати, користування науково-довідковим апаратом книги тощо);
-у старших класах - отримання учнями базових бібліотечно-бібліографічних знань, зокрема ознайомлення з основними принципами бібліографування творів друку, використання посилань на авторів цитат, творів у своїх письмових роботах, користування бібліографічними покажчиками, бібліотечними каталогами, системами міжбібліотечного абонемента (МБА), відкритого доступу до книг у бібліотеках тощо.
Такі бібліотечні уроки не займають багато часу (максимум 10-12 годин на один навчальний рік) і тому їх можна без шкоди іншим навчальним дисциплінам запровадити в шкільні програми, хоча б у вигляді факультативних занять. Сподіваємося, що Міністерство освіти і науки України з розумінням поставиться до необхідності включення бібліотечних уроків до програм для спеціальних шкіл-інтернатів і забезпечить відповідну методичну підтримку таких уроків.
Таким чином, при вступі в доросле життя випускник спеціальної школи-інтернату отримає навички, які стануть йому корисними у майбутньому, особливо якщо він буде продовжувати здобувати освіту і фах у навчальних закладах різних ступенів акредитації. Зараз глухі і слабочуючі студенти не є дивиною, вони навчаються в багатьох коледжах, інститутах, університетах України. Звісно, що для успішного навчання їм необхідно користуватися вузівськими, крупними публічними і науковими бібліотеками, що мають великі фонди творів друку. Попри те, що про нагальну необхідність засвоєння елементарних бібліотечно-бібліографічних знань навіть серед звичайних студентів, не рахуючи інвалідів різних нозологій, багато говорилося й писалося ще в 1970-80-ті роки, це питання так і не було вирішене, а зараз чомусь навіть і не ставиться. Тому не лише глухі, а й студенти з нормальним слухом часто губляться чи почуваються невпевнено у стінах великих бібліотек: не знають, де і як знайти потрібні видання, бо для цього потрібно вміти користуватися алфавітними і предметними каталогами, різноманітними картотеками, знати системи класифікації видань, плутаються втипо
логії видань, їх шифрах, не вміють правильно заповнювати вимоги на видання, користуватися спеціалізованими читальними залами, бібліографічними покажчиками і картотеками, скласти бібліографічний список у відповідності з вимогами державного стандарту, скористатися фондами довідкової літератури відкритого доступу, послугами чергових бібліотекарів і бібліографів, розібратися зі структурою книгозбірні, що може розташовуватися у кількох корпусах, часто в різних кінцях міста тощо. У багатьох з студентів після першого невдалого візиту до наукової бібліотеки взагалі зникає бажання надалі користуватися нею.
У зв'язку з цим цілком очевидною є корисність бібліотечних уроків, засвоєних у шкільні роки. Людина, добре обізнана з основами бібліотечної грамотності, взагалі здатна почуватися в бібліотеці дуже впевнено, не потребуючи звертань до бібліотекарів, що є важливим для глухих. Але все ж потреба у спілкуванні з бібліотекарями все ж час від часу виникає навіть у досвідчених користувачів бібліотек. І ось тут для інвалідів зі слуху виникають великі складнощі, адже бібліотекарі жестовою мовою не володіють. Цікавою є точка зору на цю проблему директора публічної бібліотеки у невеликому литовському місті Алітус Гедри Булгаковене. При цій бібліотеці створено Центр інформації та дозвілля для інвалідів, включаючи глухих, і людей похилого віку. Спілкування з глухими з стінах бібліотеки спочатку було непростим. Бібліотекарі не розуміли жестів, глухі ж, якщо намагалися говорити, то дуже голосно, що викликало невдоволення інших читачів. Однак невдовзі було знайдено своєрідний стиль спілкування - записками або обом сторонам зрозумілими жестами. Але, можливо, вважає Г.Булгаковене, раціональніше було б хоча б одного бібліотекаря направити на відповідні курси вивчення жестової мови. Ідея цікава, але, на нашу думку, в умовах України, де бібліотечна мережа дуже велика, а плинність кадрів у бібліотеках через малу зарплату відчутна, вона непридатна. Краще було б у сім'ях глухих, де нормально чуючі діти, як правило, знають жестову мову, набирати таких, що бажають мати бібліотечну професію і за цільовим направленням УТОГ зараховувати їх до відповідних навчальних закладів. Після завершення навчання таких фахівців за клопотаннями ЦП УТОГ необхідно працевлаштовувати у найбільших бібліотеках України, на будь-якій ділянці роботи. При звертанні до таких бібліотек глухих користувачів ці бібліотекарі завжди можуть надати їм кваліфіковану консультацію чи допомогу. Тим самим стає можливим створення безбар'єрного комфортного середовища для глухих бодай у крупних бібліотеках. Крім того, таким бібліотекарям можна встановити спеціальну доплату за знання і використання в роботі з читачами - інвалідами зі слуху - жестової мови, що буде сприяти їх закріпленню на роботі.
Ще один варіант надання допомоги глухим і слабочуючим студентам, що навчаються у Києві, у засвоєнні елементарних бібліотечно-бібліографічних знань - це організація для них короткотермінових, розрахованих на 18-20 год., занять на базі Культурного центру УТОГ або Навчально-відновлювального центру УТОГ. На нашу думку, корисність і практичну спрямованість таких занять для студентів, особливо в контексті успішності навчання, майбутнього написання ними рефератів, курсових і дипломних робіт, коли необхідно звертатися до бібліотечних фондів - важко переоцінити.
Бібліотека - важливий соціальний інститут і користування бібліотеками теж є складовою соціалізації людини, свідченням її потягу до знань, освіти, підвищення фахового й інтелектуального рівня. Глухі люди в Україні мають сповна реалізовувати свої конституційні права стосовно користування осередками культури, доступу до культурних надбань людства. Необхідно лише подбати проте, щоб вони відчували на державному рівні увагу й підтримку в цьому процесі, починаючи ще зі шкільної пори. Для цього потрібні узгоджені зусилля ЦП УТОГ, Міністерства науки і освіти, Міністерства культури і туризму, Міністерства охорони здоров'я України, відповідних навчальних закладів, наукових інституцій, методичних центрів задля вироблення і реалізації державної програми долучення осіб з особливими потребами до досягнень культури.

Зворський С.Л., завідувач сектору Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, кандидат історичних наук (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)

 

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 256 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017