Вівторок, 26.09.2017, 04:39
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [78]
Законодавство [42]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [144]
Освіта України [46]
Освіта за кордоном [19]
Медицина [11]
Консультація [15]
Країна глухих [59]
Адміністратор сайту [6]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2013 » Квітень » 19 » Проблеми навчання нечуючих дітей
21:19
Проблеми навчання нечуючих дітей

Конституція України гарантує право кожного громадянина на доступність до якісної освіти. Це у повній мірі стосується й дітей з порушеннями слуху.

Спираючись на особистий досвід і знання, спробую окреслити своє бачення проблем навчально-виховного процесу у школах для дітей з порушеннями слуху і запропонувати шляхи їх вирішення; сподіваюсь, що мої пропозиції викличуть дискусію серед учителів, під час якої будуть підняті й інші питання та запропоновані шляхи їх вирішення. А проблем у нас багато!
Перш за все, це стан здоров’я дітей. На жаль, сьогодні мало зважають на його погіршення до критичного рівня (крім глухоти, діти мають по 2-3 патології). Тих, що мають тільки порушення слуху і збережений інтелект, - не більше 10 %. Однією з причин цього є погана екологія, збільшення захворювань, пов`язаних з нездоровим способом життя батьків, недостатнім доглядом медичного персоналу за новонародженими тощо.
В умовах, коли діти за станом свого здоров`я й інтелекту не здатні засвоїти шкільну програму, вчителі, крім вирішення першочергових навчальних завдань, повинні сприяти важливому  процесу засвоєння і прийняття дитиною правил і вимог шкільного життя. При цьому часто виникають конфліктні ситуації, що призводить до нервових напружень і стресів, які дуже небезпечні для будь-якого організму, а особливо дитячого.
До того ж, дитина з порушенням слуху потребує допомоги у побудові стосунків з педагогами, однолітками, виборі свого шляху у житті. У цьому їй мають допомогти, насамперед, дорослі - батьки й педагоги, які, готуючи дитину до школи, надають їй різноманітну підтримку в адаптації до нового середовища. Для цього вони повинні володіти жестовою мовою, що має велике значення для формування особистості нечуючої дитини. Тільки в разі вільного безперешкодного спілкування з дитиною педагог матиме можливість не тільки реалізувати навчально-виховні завдання, а й регулювати норми поведінки та стиль спілкування дітей. Для батьків спілкування з власною дитиною теж має надзвичайно важливе значення, про яке зайве казати.
Не слід забувати про те, що втрата або зниження слуху - це також великий стрес для дитини, який ставить її у складні умови: виникає почуття власної малоцінності, невпевненості, нерідко дитина замикається у собі. Втрата слуху призводить не лише до виникнення відхилень у розвитку, але й до нервового напруження.
На ранньому етапі втрати слуху дефект може бути скоригований психологічними засобами своєчасної корекції. У цьому мають надавати допомогу психологи, соціальні педагоги по роботі з дітьми-інвалідами в спеціальних закладах. Введення цих посад є дуже ефективним. Психологи спецшкіл займаються обґрунтуванням педагогічних програм, перевіряють готовність дітей до навчання і рівень їхнього психологічного розвитку.  
Але життя створює нові й нові проблеми. Одна з них стосується переходу всіх спецшкіл на 12-річний термін навчання за програмами загальноосвітніх шкіл. Через це з 5 класу відбувається значне перевантаження дітей з порушеннями слуху (порушується принцип переходу від незнання до знання).
Конкретний приклад: програма з української мови. Це один з провідних навчальних предметів у школах для дітей з порушеннями слуху, що є основою успішного вивчення всіх інших учбових дисциплін. Саме уроки з української мови мають бути спрямовані на задоволення потреби дітей у спілкуванні, сприяти зміцненню знань і їх актуалізації. Найефективніше ця робота проходить через запровадження у навчальний процес двох мов - жестової і словесної.
 Жестова мова - це рідна мова нечуючих дітей, і вона повинна займати значне місце у навчальному процесі, а не перебувати на другорядних ролях. Адже глухі діти мислять не словами, а жестами, і вже потім граматично будують слово! Кожен сурдопедагог може пригадати випадки, коли дитина старанно розказує урок, дактилюючи чи показуючи жестами слово за словом. Це й є приклад, коли саме вживання жестової мови сприяє розумінню змісту тексту, збільшенню мовного досвіду, збагаченню словника дитини.
Потрібно рішуче вже сьогодні ставити питання, що педагоги спецшкіл для дітей з порушеннями слуху повинні володіти жестовою мовою.
Сказане вище аж ніяк не применшує тієї ролі, яка належить вивченню словесної мови, але в сучасних умовах, коли діти мають комбіновані порушення здоров’я і важко сприймають навчальний матеріал, потрібно застосовувати двомовне навчання, у якому використовується жестова мова, усне і писемне мовлення - це є найбільш важливою складовою досягнення позитивного результату у навчанні. Зведення мостів між жестовою мовою, писемною і усною формами словесної мови, з використанням сучасних мультимедійних засобів та телекомунікаційних систем, є запорукою до підвищення рівня грамотності глухих дітей і створення умов для їх подальшої самореалізації у житті.
 У наш час у роботі шкіл для дітей з порушеннями слуху спостерігаються серйозні недоліки, пов`язані з тим, що з навчальної програми забрали важливі предмети і зменшили кількість годин на інші навчальні предмети. Це великий мінус, бо багато що з навчальних програм загальноосвітньої школи не підходить для спеціальної школи.
Якщо проаналізувати навчальну програму 1975-1980 років, то на вивчення української мови за навчальним планом тоді виділялось 12 годин на тиждень, а тепер у старшій школі (10-12 класи) виділено… аж 7 годин!
Немає у сьогоднішній шкільній програмі предмета “Читання з губ”, який сприяв розвитку зорового сприймання усного мовлення. Між тим читання з губ доповнює слухове сприймання, і завдяки навичкам читання з губ кожне слово педагога доступне дитині для розуміння, сприймання та формування граматичної будови власного мовлення.
Ще один факт: зменшилась кількість годин на корекційно-відновлювальну роботу у старшій школі до 4 годин на тиждень (раніше було до 10 годин).
Справжнього удару незміцнілій психіці глухих дітей надають програми для загальноосвітніх шкіл, які впроваджуються у спецшколах з 5 класу. Учні до їх вивчення не готові. Викладення матеріалу у підручниках не зрозуміле учням, бо не відповідає рівню сприймання нечуючих дітей. За один урок їм потрібно засвоїти великий обсяг матеріалу, а на закріплення нової теми виділяється дуже мало часу.
Це призводить до того, що сформовані на уроках знання, які поки що зберігаються у короткочасній пам’яті глухої дитини, не закріплюються належним чином і забуваються дуже швидко. За таких обставин давати учням нову тему, яка спирається на попередній матеріал, немає сенсу - для них вона буде незрозумілою.
Засвоєним поняття стає лише тоді, коли в учнів сформовані навички його сприймання і розуміння (діти вільно читають текст, пояснюють його і самостійно будують питання до тексту). За один урок цього досягти неможливо.
Для прискорення навчально-ви-ховного процесу варто застосовувати на практиці повноцінну двомовну систему - словесну і жестову, збільшити години на вивчення української мови, на проведення корекційної роботи і обов`язково запровадити у варіативну частину навчального плану для старших класів вивчення жестової мови як навчального предмета (зараз є тільки програма з жестової мови для 1-4 класів).
Не кращі справи і з викладанням історії. Один параграф підручника містить близько двох десятків нових термінів, слів, прізвищ, дат.
Підручник з історії для 5 класу охоплює період від появи на Землі першої людини (35-40 тисяч років до нашої ери) і до подій ХХІ століття.
Необхідно замислитись, яка буде якість знань від шаленого темпу навчання. Чи можуть глухі діти це все засвоїти за один рік?! Питання риторічне!
Під час викладання хімії, фізики їм потрібно засвоїти по декілька рядів формул, уміти визначати молекулярну масу, енергетичний ефект хімічних реакцій, швидкість хімічної реакції тощо. Більшість програм з перерахованих предметів на даний момент абсолютно не враховує можливості глухих дітей. Для чого їм вивчати гідроген, оксисен, конвекцію, першу космічну швидкість, і з математики - складні елементи теорії ймовірності?
На мою думку, найбільше відповідає їхнім можливостям і потребам така модель навчальної програми, яка містить базові поняття з основних предметів.
Ще одна дуже актуальна проблема. Зараз загальноосвітні школи проводять зовнішнє оцінювання і перехід на 12-річний термін навчання. Спеціальні школи для нечуючих дітей до цього не готові. Невже в Міністерстві освіти і науки цього не знають?
Невпинно збільшується шкільне навантаження, зростає кількість годин, які дитина витрачає на уроки. В той час, коли у дорослих робочий день обмежений 8 годинами, глуха дитина перебуває у закладі 10 годин. Санітарними нормами допускається 3 години на виконання домашніх завдань. А у школі по 6-7 уроків, і діти не можуть вкластися в 3 годині під час виконання домашніх завдань. То про який повноцінний відпочинок може йти мова?!
Безперервне навантаження на психіку глухої дитини, нездатність її засвоювати навчальну програму, незрозумілі пояснення вчителя без застосування жестової мови, знову ж таки, викликають стрес, що й є причиною виразки шлунку, хвороб серця та інших серйозних захворювань.
Не секрет, що для засвоєння певної кількості інформації витрачається відповідна кількість нервової енергії. А якщо у дитини нервові порушення, чи знижений інтелект, чи інші патології? Що робити?
Я пропоную встановити мінімальний обсяг засвоєння інформації (враховуючи індивідуальні особливості кожного учня і всього класу в цілому) на кожен урок, день, тиждень, семестр - за вибором учителя, а не чиновника, щоб не доводити глухих дітей до психічного виснаження.
І наостанок найважливіше. Запитайте, хто зараз відповідає за спеціальне навчання в Міністерстві освіти і науки? Вам на це питання не відповість сьогодні ніхто.
З метою ефективного вирішення проблем дітей - інвалідів зі слуху та на виконання Указу Президента від 1.06.2005 р. №990, пропоную:
- створити при Міністерстві освіти і науки відділ корекційної освіти та реабілітації дітей-інвалідів всіх нозологій; укомплектувати його відповідними фахівцями;
- при Секретаріаті Президента бажано створити відповідний відділ державної структури з широкими правами, призначити уповноваженого з прав дітей-інвалідів, у тому числі з порушеннями слуху, який би опікувався ними (необхідний ефект буде тоді, коли його очолить людина не тільки авторитетна в Україні, а й яка розуміє душевний стан дитини);
- на колегіях Міністерства освіти і науки, засіданнях Кабінету Міністрів, коли розглядаються питання, що стосуються проблем навчання і виховання дітей-інвалідів з порушеннями слуху, потрібно залучати до участі в роботі колегій провідних спеціалістів шкіл для нечуючих дітей, а не чиновників, і створювати за їх участю робочі групи для вироблення проектів рішень, які сприятимуть поліпшенню процесу навчання і виховання глухих дітей.

Потрібно до кожної глухої дитини поставитись як до власної! Тому що тільки любов породжує любов.

Г.Воробель, директор Хмельницького ЗНВЗ “Школа-дитячий садок для дітей з порушенням слуху”, аспірант Інституту спеціальної педагогіки АПН України.

За матеріалами Архіву ГО ОНП (2008)

 

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 396 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017