У грудні 2015 року Україна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти, соціального захисту та охорони здоров’я. Передусім йдеться про статтю 24 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, в якій визначено обов’язок держави щодо реалізації інклюзивної моделі освіти, тобто створення такого предметно-просторового спеціального середовища, яке б дало можливість всім дітям бути рівними учасниками навчального процесу в єдиному освітньому просторі відповідно до їхніх особливостей, потреб та можливостей.
5 липня 2017 року президент України дав зелене світло такому навчанню в нашій державі, підписавши ухвалений 23 травня цього ж року закон "Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг". Відтепер українські діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Також для цих дітей передбачено можливість запровадження дистанційної та індивідуальної форм навчання, отримання психолого-педагогічної та корекційно-розвиткової допомоги, створення інклюзивних та спеціальних груп (класів) у загальноосвітніх навчальних закладах та «прилаштування» загальноосвітніх шкіл і класів під їхні потреби – тобто здійснення відповідних архітектурних перепланувань, наймання додаткових працівників (корекційних педагогів, тьюторів, психологів), адаптація навчальних планів і програм, методів та форм навчання, використання ресурсів спеціальної освіти, партнерство з громадою тощо.

Та чи все так добре в процесі стрімкого впровадження інклюзії стосовно дитини з порушеннями слуху?
Проблеми і труднощі у сфері освіти глухих - одна з тем, які постійно перебувають у центрі уваги спільноти глухих у всьому світі. Протягом останнього часу поняття "інклюзивна освіта" дуже активно використовується у засобах масової інформації, у щоденному житті спільноти глухих в Україні, в середовищі фахівців спеціальної освіти для глухих дітей. Всім стало зрозуміло, що комплексне впровадження інклюзивної освіти пов'язане з великими матеріально-ресурсними витратами та браком спеціалістів. На сьогодні жоден, навіть якнайкраще облаштований загальноосвітній заклад не може повною мірою забезпечити якісну інклюзивну освіту для дитини з порушеннями слуху.
Це відзначає і Всесвітня федерація глухих (ВФГ), наголошуючи на тому, що не всі країни, реалізуючи модель інклюзивної освіти, розуміють, у чому вона полягає. У травні Радою ВФГ було прийнято позиційний документ з інклюзивної освіти. Українське товариство глухих розміщує його для ознайомлення та більш глибокого розуміння того, якою має бути інклюзивна освіта для нечуючої дитини.

Ключові моменти
Будучи одним з найбільш зацікавлених учасників в розробці і реалізації Конвенції ООН з прав осіб з інвалідністю (Конвенція), Всесвітня федерація глухих (ВФГ) захищає права учнів з порушеннями слуху на інклюзивну освіту. Така освіта має включати пряме навчання жестовою мовою, нечуючих вчителів та однолітків, які використовують жестову мову, і двомовну програму, яка передбачає вивчення жестової мови.
ВФГ стурбована збільшенням у всьому світі кількості країн, що реалізують модель інклюзивної освіти, яка в реальному житті не є інклюзивною для глухих учнів і не відповідає їхнім потребам.
ВФГ особливо стурбована поточною тенденцією використання загального визначення інклюзії для учнів з порушеннями слуху, а саме їх включенням в загальноосвітні школи, адже такі умови часто не забезпечують адекватний доступ і пряме навчання жестовою мовою, включаючи нечуючих вчителів. Таке робоче визначення інклюзії як включення до загальноосвітніх шкіл суперечить історії розробки статті 24, оскільки ВФГ відстоювала більш широке визначення інклюзії, при якому двомовне навчання нечуючих учнів є формою інклюзивної освіти.
ВФГ визнає, що інклюзивна освіта для учнів з порушеннями слуху може мати різні моделі і існувати в різних умовах.

Вступ
У всьому світі глухі діти стикаються з проблемами у сфері освіти через невідповідні умови навчання. З того часу, як Конвенція вступила в дію в 2006 році, зберігається тенденція направлення на навчання глухих дітей у звичайні школи, де вони часто не мають доступу до жестової мови або прямого навчання нею, включаючи навчання нечуючими вчителями, а також до двомовного навчання. У деяких випадках багато спеціальних шкіл для глухих дітей було закрито, що значно вплинуло на реалізацію інклюзії відносно нечуючої дитини.
Шляхом останнього дослідження, проведеного в 39 країнах ЄС, було встановлено, що в 68% країн, які досліджувалися, більше 50% глухих і слабочуючих учнів відвідують загальноосвітні школи. У США і Канаді поширеність такого навчання в загальному потоці варіюється приблизно від 80-90%. У зв'язку з цим багато спеціальних шкіл для глухих дітей закрито. Все більша кількість досліджень відзначає явну невідповідність в успішності глухих учнів і їх однолітків, а також нездатність загальноосвітніх навчальних закладів відповідати потребам нечуючих учнів у вивченні мови.
ВФГ зіграла ключову роль в розробці Конвенції, приділивши особливу увагу статті 24, де згадується жестова мова, і зайняла позицію, згідно з якою білінгвальне навчання глухих учнів є однією з форм освіти в рамках системи інклюзивної освіти. У наступних проектних розробках Конвенції було прийнято робоче визначення: інклюзія - це навчання в загальноосвітніх школах.
На таке визначення вплинуло те, що раніше глухі учні сприймалися через призму таких  документів ООН, як Саламанська декларація. Вона була прийнята в 1994 році на Всесвітній конференції по освіті осіб з особливими потребами в Саламанці (Іспанія) і відзначала, що "з огляду на особливі потреби комунікації глухих і сліпоглухих людей їх освіта може бути найкраще забезпеченою в спеціальних школах або спеціальних класах у загальноосвітніх школах" ( пункт 21).
У Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю відображено вже розширену точку зору. Нещодавно, у 2018 році, в Зауваженнях загального порядку про рівність і недискримінацію (пункт 65) було вказано: "Для забезпечення рівності та недискримінації глухих дітей в освітніх установах їм необхідно забезпечити середовище вивчення жестової мови з глухими однолітками і нечуючими дорослими, які є рольовими моделями".
Учні з порушеннями слуху мають унікальну потребу в навчанні жестовою мовою, а також в навчанні з боку нечуючих вчителів, які можуть відстоювати права своїх учнів і передавати їм соціальні та культурні знання. Конвенція безпосередньо підтримує право учнів з порушеннями слуху мати нечуючих вчителів: в статті 24 (4) міститься заклик до держав-учасників "вживати належних заходів для залучення до роботи вчителів, зокрема, вчителів з інвалідністю, які володіють жестовою мовою".

Визначення інклюзивної освіти
ВФГ визнає, що вчені займають різні позиції по відношенню до визначення інклюзії. Визначення, яке зосереджує свою увагу виключно на включенні, не відповідає критеріям інклюзії. Іншими словами, інклюзія - це досвід, а не включення.
Стаття 24 (4) стосується працевлаштування викладачів, що мають кваліфікацію з жестової мови. ВФГ закликає розширити можливості навчання за фахом "Викладач" для дорослих глухих, які часто стикаються з перешкодами на шляху здобуття вищої освіти, але необхідні для реалізації двомовних освітніх програм, а також для навчання вчителів, що, відповідно, забезпечить високий рівень володіння жестовою мовою всіх вчителів. Як мінімум, вчителі повинні мати рівень володіння жестовою мовою, близький до рівня носія, як це описано в Загальноєвропейських компетенціях володіння іноземною мовою для жестових мов, Керівництві американської ради з навчання іноземним мовам, а також в інших стандартних національних або регіональних керівних принципах, які використовуються для оцінки мови в освіті.
Стаття 9 Конвенції підкреслює право на перекладача жестової мови для доступу до державних послуг. ВФГ визнає, що надання перекладачів жестової мови є важливим для різного роду навчання і підтримки, які повинні бути доступні для глухих учнів, але підкреслює, що перекладач не замінює пряме навчання жестовою мовою або повністю доступне середовище жестової мови. Надання перекладача - це не білінгвальне навчання, радше навчання на основній розмовній мові з участю перекладача.

Ефективні моделі інклюзивної освіти
Для забезпечення інклюзивної освіти для глухих учнів вкрай важливо, щоб всі глухі діти, незалежно від того, де вони відвідують школу, мали доступ до високоякісного навчання жестовою мовою. Це означає, що умови, які включають послуги перекладачів і осіб, які записують під диктовку, повинні супроводжуватися:
•    можливістю навчання з іншими нечуючими учнями і вчителями, включаючи нечуючих вчителів, які вільно володіють жестовою мовою;
•    наданням двомовних навчальних матеріалів;
•    можливістю вивчення жестової мови як шкільного предмета.
Головним завданням для досягнення якісної інклюзивної освіти для глухих учнів є забезпечення педагогічної освіти, яка підтримує відповідні моделі підвищення кваліфікації для глухих кандидатів, володіння викладачами жестовою мовою, знання і розробка якісних двомовних навчальних програм та педагогіки, а також усвідомлення необхідності високих очікувань від учнів з порушеннями слуху як двомовної групи. Необхідно також, щоб школи підтримували участь батьків і спільноти глухих.
Як описується в багатьох міжнародних дослідженнях, ефективні моделі інклюзивної освіти для глухих учнів включають якісні школи, в яких зайнята висока частка нечуючих вчителів і управляючого персоналу, які користуються жестовою мовою. Спеціальні школи для глухих дітей можуть також надавати підтримку та ресурси учням з порушеннями слуху, зарахованим до звичайних шкіл, включаючи доступ до групи однолітків і нечуючих вчителів, які використовують жестову мову. Для дітей з порушеннями слуху, які проживають в сільській місцевості, роль спеціальних шкіл для глухих в підтримці основного шкільного середовища може бути особливо важливою, оскільки вони зможуть забезпечити дистанційне навчання і можливість навчатися у спеціальній школі для глухих заочно.
Інклюзивна освіта може також включати моделі спільного навчання, при яких група нечуючих і чуючих вчителів забезпечує одночасне навчання жестовою і словесною мовами в класах глухих і чуючих слухачів. У кожній моделі важливо, щоб нечуючі вчителі були нарівні з чуючими вчителями, і, щоб усі вчителі володіли жестовою мовою на рівні носія. Крім того, учні з порушеннями слуху мають мати доступ до навчальної програми з жестової мови як додаток до основної навчальної програми.
Глухі учні також повинні мати доступ до навчальної програми словесної мови, яка враховує перспективу глухих у вивченні словесної мови; тобто метою є письмова мова, а жестова мова дається як основа для навчання.

Висновок
У документах з прав людини, в яких основна увага приділяється правам осіб з інвалідністю, часто використовується індивідуальний підхід, який суперечить цілям спільнот глухих, які домагаються визнання жестових мов і забезпечення білінгвального навчання для дітей з порушеннями слуху. ВФГ наполегливо закликає держави-учасниці домагатися того, щоб в рамках системи інклюзивної освіти пропагувалися жестові мови та мовна самобутність спільнот глухих.
Підсумовуючи вищесказане нагадуємо, що Українське товариство глухих займає позицію виваженого підходу до впровадження інклюзивної освіти дітей з порушеннями слуху зі збереженням існуючої системи спеціальної освіти.

УТОГ