Середа, 22.11.2017, 15:40
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [82]
Законодавство [42]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [147]
Освіта України [47]
Освіта за кордоном [20]
Медицина [11]
Консультація [15]
Країна глухих [60]
Адміністратор сайту [7]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2016 » Квітень » 29 » Мовне питання і перспективи вирішення проблеми сурдопсихологічної діагностики
19:22
Мовне питання і перспективи вирішення проблеми сурдопсихологічної діагностики

Проаналізовано основні тенденції розвитку психодіагностичного інструментарію для використання відповідно потреб сурдопсихологічної практики. Виокремлено витоки виникнення мовного питання в сурдопсихологічній діагностиці. Визначено перспективи розвитку сурдопсихологічної діагностики при вирішенні мовного питання.

Розвиток сурдопсихології значною мірою визначався контекстом розв’язання актуальних проблем, що виникали в різні часи в сурдопедагогічній практиці. Саме сурдопсихологічні знання та дослідження дозволяють визначати загальні та специфічні закономірності розвитку нечуючої дитини, відповідно яких мають розроблятися і підбиратися ефективні й оптимальні способи організації навчання та виховання.
Сурдопсихологія як окремий напрямок наукових досліджень виокремилася наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. і була спрямована на вивчення особливостей психічного розвитку нечуючих дітей. Тривалий час дослідження сурдопсихологів зосереджувались на вивченні психічних пізнавальних процесів.
Причому дослідження пізнавальних процесів відбувалось в контексті вивчення особливостей впливу на психіку нечуючої дитини певних умов виховання та навчання, зокрема, етапи формування мовлення, розвиток відчуттів і сприймання, пам’яті, уяви, мислення, особливості становлення певних рис особистості (Р.М.Боскис, Л.В.Занков, А.Г.Зикєєв, К.Г.Коровин, Н.Г.Морозова, Т.В.Нестерович, М.М.Нудельман, Т.Н.Прилепська, М.Ю.Рау, Є.Г.Речицька, Т.В.Розанова, І.М.Соловйов, Л.І.Тигранова, Ж.І.Шиф, Н.В.Яшкова та ін.). В 1930-1960-ті рр. ХХ ст. найбільша увага приділялася вивченню особливостей розвитку психіки у дітей з порушенням слуху у шкільному віці. З 1950-х рр. ХХ ст. ґрунтовно вивчалися психічні особливості дорослих (А.П.Гозова, В.Н.Чулков та ін.), а також розроблялись проблеми розвитку психіки дітей з порушеннями слуху у переддошкільному та дошкільному віці (А.А.Венгер, Г.Л.Вигодська, Б.Д.Корсунська, Н.Г.Морозова, Е.І.Леонгард та ін.). Розробка проблематики складних і комбінованих порушень, зокрема, комбінація порушень слуху із ЗПР, порушенням зору, відбувалась з 1970-х рр. ХХ ст. (Г.П.Бертинь, С.А.Зиков, А.І.Мещеряков, М.С.Певзнер,  Т.В.Розанова, І.О.Соколянський, М.Ф.Титова та ін.).
Закордоном вивченням особливостей психічного розвитку нечуючих займалась ціла низка науковців, зокрема, Т. Ален, М. Вернон, Р. Конрад, С. Кох, Е. Левін, Р. Ліндер, Х. Майклбаст, К. Мідоу, П. Олерон, Т. Осборн, Р. Пінтнер, Дж. Снайдерс, Н. Снайдерс Оомен, М. Темплин, В. Терворт, Х. Фурт та ін.
Сурдопсихології притаманне значне різноманіття теоретичних позицій та методичних підходів, які визначають основні аспекти сурдопсихологічної практики.
Нині перед сурдопсихологією поставлено низку завдань:
- аналіз і систематизація наявних на сьогодні знань та емпіричних даних, на основі яких має відбуватися переосмислення загальних та специфічних законів психічного розвитку нечуючої людини;
- розробка комплексного підходу до розуміння особливостей психічного розвитку глухих; умов, факторів, динамічних характеристик, що впливають на нього, визначення міри впливу порушення слуху на психічний розвиток нечуючої дитини;
- створення ефективних психодіагностичних технологій, кі відповідають критеріям валідності й надійності з чітко виписаною процедурою та межами компетенції;
- розробка і оптимізація психокорекційних, психотерапевтичних та розвивальних психотехнологій, які відповідають реальним запитам суспільства загалом та окремих суб’єктів з порушенням слуху зокрема.
Вирішення вказаних завдань дозволяє оптимізувати технології, які використовуються в сурдопсихологічній практиці, зробити їх більш ефективними, якісними, з мінімальними темпоральними втратами.
Сурдопсихологічна практика включає в себе три основні складові напрямки застосування психотехнологій при роботі психолога із нечуючими:
- психодіагностику;
- психокорекцію та елементи психотерапевтичних впливів;
- розвивальні психотехнології.
Із вказаних трьох напрямків на сьогодні найбільш розробленим є психодіагностичний. Фактично виокремлення сурдопсихології було пов’язано з розробкою психодіагностичного інструментарію спрямованого на визначення специфіки та рівня інтелектуального розвитку нечуючих дітей. Головним завданням психологічної діагностики є вимірювання актуального рівня певних психічних явищ і на основі результатів та розуміння закономірностей психічного розвитку прогнозування проявів даних психічних процесів в подальшому. Головною метою розробки психологічного інструментарію в сурдопсихології було визначення інтелектуального статусу для подальшого підбору відповідного методу навчання нечуючих дітей.
Однією із перших спеціальних психодіагностичних методик можна вважати тест Д.Грінбергера (1889), спрямований на дослідження інтелектуальних здібностей нечуючих дітей. Пізніше значного поширення в сурдопсихологічній діагностиці дістав англомовний варіант Шкали Біне-Сімоне (1910), застосування і оптимізація якого дозволила створити Шкалу Р.Пінтнера – Д.Патерсона (1917) –американський варіант для визначення інтелектуального статусу нечуючих.
Загалом технологія використання “шкал дій”широко застосовувалася в сурдопсихологічній діагностиці США, зокрема, використовувалася “Шкала дії Артура”, а дещо пізніше Тест Хіскей-Небраска, який стандартизувався і на чуючій вибірці і досі вважається в США одним із надійніших і валідних тестів.
Поряд із значним поширенням шкал дій – що ґрунтувалися на визначенні інтелектуального статусу на основі певних дій: складання кубиків, картинок, пазлів, класифікації предметів, завершення малюнків, зіставлення моделей з блоків, виконання яких засвідчувало певні особливості перебігу та рівень розвитку мислення і загалом інтелекту – застосування знайшли в американській сурдопсихології і невербальні методи діагностики, зокрема, Матриці Равена, Тест Векслера.
За результатами низки психологічних досліджень (Р.Конрад, Х.Майклбаст, К.Мідоу, П.Олерон, Х.Фурт) із використанням невербальних тестів та шкал дій нечуючі мали показники інтелектуального розвитку, які відповідають нормативним для певної вікової групи незалежно від рівня втрати слуху.
Подальші розробки діагностичних психотехнологій в американській сурдопсихології відбувалися під впливом поширення ідей Ж. Піаже та Л.С.Виготського стосовно розвитку вищих психічних функцій, зокрема, особлива увага приділялась вивченню особливостей розвитку словесно-логічного мислення, абстрактного мислення, формальних операцій у нечуючих дітей. Це призвело до того, що інтелектуальний розвиток діагностували за допомогою тестів, які значною мірою включають вербальний компонент, оперування математичними категоріями і т. ін. Дослідження М.Вернон, К.Мідоу засвідчили, що за вербальними тестами нечуючі діти відстають від чуючих ровесників у середньому на три-чотири роки. Суперечливі результати, які отримували дослідники за вербальними та невербальними методиками стали початком наукової дискусії стосовно процедурних питань, технології діагностики, адаптації вербальних тестів для нечуючої вибірки.
Про рівень наукової полеміки свідчить те, що в 1954 році Бюро з роботи з дітьми-інвалідами Департаменту з освіти м.Нью-Йорка провело конференцію з питань роботи психологічних служб із глухими дітьми, де одним ключовим питання стало визначення психологічних підходів та психодіагностичних методик, які є валідними і надійними для використання на нечуючій вибірці. Вже у 1959 році в США було проведено І Національну конференцію з питань надання психологічної допомоги глухим, на якій також обговорювалися питання про специфіку використання вербальних та невербальних методик діагностики.
В цей час до наукової дискусії долучилися представники різних психологічних шкіл (психоаналітичної, когнітивно-біхевіористичної та гуманістичної), які зазначали, що вивчення інтелектуального розвитку нечуючої дитини необхідно проводити в контексті загального розвитку особистості, у співвідношенні із становленням потребнісно-мотиваційної сфери, емоційної сфери, комунікативних аспектів, соціальної зрілості та т. ін. В 50-60-ті рр. починається експериментальна апробація на нечуючій вибірці найбільш добре себе зарекомендованих на чуючій вибірці особистісних тестів зокрема таких проективних методик, як Тест чорнильних плям Роршаха,Тематичний аперцептивний тест (ТАТ), тест Руки Вагнера, і особистісних опитувальників – ММРІ (Мінесотський багатовекторний особистісний опитувальник), 16 РF Кеттелла (16-ти факторний особистісний опитувальник Р.Кеттелла). Спроби використання вказаних особистісних тестів, які ґрунтуються значним чином на аналізі й інтерпретації мовленнєвої продукції, як проективної реакції на стимули, та оперування смислами, які виражені в словесній формі (в опитувальниках).
Д.Ф.Моорес зазначає, що суперечливі результати та складності з якими зустрічалися дослідники, що використовували проективні тести та опитувальники, пов’язані передусім з високими вимогами до словесної мовленнєвої продукції. Він наголошував на тому, що технологія інтерпретації змістових конструктів отриманих за вказаними проективними тестами не є відпрацьованою остаточно, а використання медіаторів (перекладачів ЖМ) значною мірою спотворює сутність та специфіку особистості досліджуваного, вносячи декілька додаткових змінних, що впливають на емпіричні результати.
Пошуки більш валідних та надійних психодіагностичних методик для цілей сурдопсихологічної практики, починаючи з кінця 60-х рр. ХХ ст., виокремились в два напрями:
- створення спеціальних методик, які стандартизувалися на нечуючій вибірці, нормативні показники визначалися для нечуючої вибірки і між собою порівнювалися слабочуючі та глухі досліджувані;
- апробація тих методик, які добре себе зарекомендували на чуючій вибірці, відповідно показники якої виступають у игляді норми для порівняння.
В цей час на шлях розробки психодіагностичних технологій почали також впливати результати експериментальних досліджень з інших галузей наукового знання, зокрема, присвячених вивченню лінгвістики жестової мови (В.Стоку, М.Тервуд, К.Моріс, Д.Маршак), що доводили те, що ЖМ є природною знаковою системою для соціальної комунікації; нейропсихологічні дослідження (У.Белуджі, І.Клайме), які засвідчили, що центри, які відповідають за словесне та жестове мовлення локалізуються в одній і тій самій зоні; змінився контингент науковців, які займалися розробкою сурдопсихологічної проблематики, більше почало з’являтися нечуючих дослідників, які можуть зсередини, а не ззовні поглянути на особливості та специфіку розвитку психіки нечуючої дитини.
Д.Ф.Моорес зазначає, що більшість сучасних психодіагностичних методик, які використовуються в сурдопсихологічній практиці в США, розробляється таким чином, щоб інструкція досліджуваному надавалася жестовою мовою, або у формі демонстрації певних дій, тобто без участі словесної писемної чи усної форми мови, оскільки це дозволяє визначити актуальний рівень розвитку окремих психічних явищ, на основі врахування мовної специфіки глухих.
В центр вітчизняної сурдопсихологічної думки також тривалий час було поставлено питання про особливості розвитку пізнавальних процесів, значна увага приділялась вивченню співвідношення розвитку мовлення та мислення у нечуючих.
Розробка експериментальних методик в часи Радянського Союзу головним чином пов’язана з теорією розвитку вищих психічних функцій Л.С.Виготського і діяльністю таких вчених як А.А.Венгер, А.Л.Венгер, Г.Л.Вигодська, Л.В.Занков, О.В.Запорожець, Д.Б.Ельконін, А.Я.Іванова, Е.І.Леонгард, Т.В.Розанова та ін. Психодіагностичні методики значною мірою сконцентровані на вивченні окремих психічних процесів: мислення, пам’яті, уяви, уваги, сприймання тощо. Причому для діагностики більшою мірою використовувалися методики, що прийшли в психологію із психіатрії та патопсихології, тобто ті, які стандартизувалися для визначення нормального та аномального розвитку і на чуючій вибірці.
Значного поширення дістали проективні методи, які відносяться до експресивних технік, зокрема, Тест Гудинаф-Харріса, тест “Будинок – Дерево – Людина”, “Автопортрет” (А.А.Венгер).
В діагностичних цілях у психологічних дослідженнях використовувалася і технологія “шкали дії”, тобто оперування певними предметами, в основу правильних дій покладені мисленнєві операції – класифікація, узагальнення, аналіз, систематизація та ін. (А.А.Венгер).
Використання стандартизованих тестів у вітчизняній сурдопсихології не дістало значного поширення, окрім окремих спроб адаптації ШТУР (Шкільний тест розумового розвитку) та деяких закордонних особистісних тестів, зокрема, 16 РF Кеттелла.
О.І.Кукушкіна аналізувала труднощі використання вербальних діагностичних методик при роботі із нечуючими дітьми шкільного віку. Вона засвідчує, що низький рівень володіння категоріями словесної мови призводить до нерозуміння сутності завдань і спотворення результатів, що призводить до зниження надійності і валідності методик, як обре себе зарекомендували на практиці використання для чуючої вибірки.
Т.А.Григор’єва також зазначала, що методики, які ґрунтуються на оперуванні словесним матеріалом для визначення рівня розвитку інтелекту не є ефективними для використання при роботі із зазначеною категорією дітей, оскільки нечуючій дитині важко усвідомити смисловий зміст, що несуть в собі слова.
Т.Г.Богданова, відзначає особливе значення вибору мови для діагностичної методики, аналізуючи суперечливість результатів отриманих за допомогою методик на дослідження емоційної сфери, які проявлялися в тому, що як нечуючі так і чуючі діти одного віку правильно розпізнають емоційний стан інших людей, а коли застосовувалася методика В.Петшака, яка була побудована на основі співвіднесення певних емоційних станів із словесними еквівалентами, то результати отримані нечуючими дітьми були значно нижчими, і, в середньому, відставали на три-чотири роки.
Перспективним напрямком розробки сурдопсиходіагностичного інструментарію, на думку Т.В.Розанової, є використання ЖМ у процедурі дослідження, при наданні інструкції та розробці стимульного матеріалу.
Про доцільність використання жестової мови при вербально-комунікативних методах психологічної діагностики також наполягає і А.І.Дьячкова, засвідчуючи те, що ЖМ є природним засобом спілкування нечуючої людини.
Враховуючи дослідження проведені Г.Л.Зайцевою для розробки діагностичного інструментарію необхідно використовувати власне приходну ЖМ, а не кальковане жестове мовлення, оскільки воно відповідає за побудовою категоріям і правилам словесної мови.
Т.В.Розанова вказує на те, що глухі діти надають перевагу жестовій мові як засобу кодування інформації. За результатами дослідження А.П.Алішаускас нечуючі діти краще запам’ятовують інформацію, яку подано жестами ніж ту, яку подано словами.
Аналізуючи специфіку проведення психологічних досліджень (Л.В.Занков, А.Г.Зикєєв, К.Г.Коровин, Н.Г.Морозова, М.М.Нудельман, Т.В.Розанова, Л.І.Тигранова, Н.В.Яшкова), що вивчають специфіку психічних особливостей нечуючих, можна виокремити тенденцію, яка полягає в тому, що визначення рівня психічного розвитку нечуючих співвідносяться із показниками, чуючих, які виступають певними нормативними для визначеної вікової групи.
На нашу думку, це може мати місце при порівнянні рівня розвитку тих процесів і рис, які не мають відношення до сприймання на слух та словесного мовлення. Здійснення оцінювання рівня володіння різноманітними формами словесного мовлення нечуючою дитиною має відбуватися не у співставленні із віковими нормами, притаманними чуючим.
Необхідно враховувати, що для нечуючої дитини ЖМ є природною, а словесну мову дитина опановує лише в умовах спеціального навчання. Саме тому, діагностика рівня розвитку мовлення та його співвіднесення із нормативами, має відбуватися за рахунок аналізу рівня володіння дитиною жестовим мовленням, і його відповідності віковим нормам притаманним глухим дітям глухих батьків (ГДГБ). Саме дана категорія може виступати як нормативна, оскільки такі діти опановують мовними формами природно, для таких дітей ЖМ виступає повноцінним засобом для опанування смисловими конструктами, що розкривають все, що є в оточуючому світі і у власній особистості.
Отже, можна виокремити декілька провідних тенденцій у розвитку сурдопсиходіагностичної практики, особливо це стосується вирішення мовної політики в процедурних питаннях та при розробці безпосереднього стимульного матеріалу.
По-перше, і нині є актуальною потреба в розробці психодіагностичного інструментарію, який є надійним і валідним для даної вибірки, і є спрямованим на діагностику особливостей мовлення, мислення, самооцінки, потребнісно-мотиваційної сфери, соціальної зрілості, рис особистості тощо.
Необхідно розробити процедуру проведення діагностичного обстеження із врахуванням мовної специфіки нечуючих. Зокрема, перспективним напрямком є створення методик, у яких інструкція та стимульний матеріал ґрунтується на використанні природної ЖМ.
По-друге, необхідно здійснити якісне оцінку, що розкриває особливості впливу порушення слуху та соціального оточення на рівень та закономірності опанування нечуючою дитиною мовленням, розвиток мислення, емоційної сфери, особистісних рис.
По-третє, адаптація проективних методик, які ґрунтуються на структуруванні та інтерпретуванні стимульного матеріалу, зокрема, Тесту Роршаха, ТАТ, а також тих методик, які вимагають від досліджуваного великого обсягу мовленнєвого матеріалу (комунікативні методи), має відбуватись не за рахунок зміни інструментарію, а за рахунок ефективної підготовки спеціалістів, які працюють в сурдопсихологічній практиці, напряму пов’язано з вивченням природної ЖМ, і розробкою критеріїв, які визначають її рівень володіння. Високий рівень володіння ЖМ дозволяє ефективно використовувати вказані діагностичні методи і методики на нечуючій вибірці.
Розробка надійного і валідного психодіагностичного інструментарію дозволяє проводити психологічні дослідження психічного розвитку нечуючих і визначати, які саме психічні особливості спричинені чи є похідними від порушення слуху, а які пов’язуються із особливостями соціального впливу. Ефективний діагностичний інструментарій є важливим для організації процесів виховання та навчання дітей із порушенням слуху, оскільки дозволяє враховувати специфіку їхнього психічного розвитку, що надає можливість організації систематичного оптимального та ефективного соціально-педагогічного впливу, що забезпечує оптимальний розвиток нечуючої людини.

Замша А.В., науковий співробітник

Категорія: Сурдопедагогіка | Переглядів: 137 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017