Продовження. Початок дивіться, будь-ласка, №1, 2, 3

Повернулися додому. Через грозу з обідом запізнилися. Надя сиділа за столом відсутня, зосереджена на якійсь своїй думці. Мати поглядала на дочку з тривогою: чи не захворіла?

-Чому не їси, Надю? - торкнулася її руки.

-Дякую, мамо, більше не хочу, - встала з-за столу, дивилась на матір все з тою ж думкою в очах.

-Що робити?

-А що ж тобі робити, доню? Почитай щось. Буде погода - будемо підгортати город. А зараз відпочивайте.

Прибрали зі столу, помили посуд.

Оля сіла біля вікна з книжкою “Три мушкетери”. Оті “Мушкетери” мали такий вигляд, наче їх з місяць читала собача зграя. Надя розгорнула на столі ганчірку з огризками олівців, відкрила альбом.

Гроза відсунулася на схід. Небо місцями кровеніло. Обривки хмар на заході порожевіли, ... Читати далі »

Продовження. Початок дивіться, будь-ласка, №№1, 2.

Мати поникла в задумі...
Які думки снувалися в її голові в ці хвилини? Мабуть, вони були дуже гіркі - про те говорив весь її вигляд: похилена голова з срібними скронями, згорблена постать, скорботні зморшки біля рота.
Вона, мати, мусила вирішити долю дочки, і не мала права помилитися. Що існують школи-інтернати для глухонімих дітей, вона знала. В Мурафі в такій школі вчилися два хлопчики з нашого містечка - сини сусідів. Під час окупації вони були вдома. Після визволення - знову поїхали в інтернат. Щоліта приїздили на канікули. То були скупі, голі і голодні післявоєнні роки. Хлопчики виглядали гарно, були добре вдягнені і взуті. Їхні батьки, дізнавшись, що Надя не чує, щиро радили віддати її в інтернат. Хвалили догляд за дітьми, вчителів та вихователів. І вам, мовляв, буде легше одну дитину вир ... Читати далі »

Продовження. Початок дивіться, будь-ласка, №1.

Працювали люди, не маючи часу подумати про втому. З раннього ранку до пізньої ночі збирали хліба, щоб завчасно віддати їх батьківщині, щоб урожай не дістався ворогові.
Йшла мати на роботу вдосвіта, верталася з людьми пізно ввечері. Вдома хазяйнувала бабуся. Оля й Надя пасли корівчину і теличку, теж поверталися ввечері.
Все ближче і виразніше гриміли канонади. Здригалася земля. Цілу ніч край горизонту відсвічував кривавим багрянцем. З жахом тиснулися діти один до одного. Їм здавалося, що ось-ось ті снаряди стануть долітати і до них. Уявлялися вони їм чорними і великими, як бочки, в яких мати квасила огірки й капусту.
Вже евакуювали на схід поголів’я худоб ... Читати далі »

20 вересня 2014 року виповнилося 80-річчя однієї талановитої нечуючої людини - педагога і літератора Галини Савівни Швець. Більшість знає її як чудового поета, але зараз у всіх нас є нагода впевнитись, що вона була також талановитим прозаїком. Про її нелегку долю розповідається в автобіографічній повісті, яку розміщується на сторінках нашого сайту.

Галина Швець.
Її повість "Супроти долі" потрапила до редакції нещодавно завдяки невтомним пошукам дослідниці педагогічної і творчої спадщини нечуючих учителів, члена ОНП - Л.М.Лещенко з Харкова. Леся Миколаївна побувала у рідних Г.С.Швець у Василькові Київської області, де знайшла у домашньому архіві, який дбайливо зберігається її доньками і внуками, чимало цікавих документів. Справжнім подарунком для редакції газети “Наше життя” став рукопис автобіографічної повісті Г.С.Швець ... Читати далі »

Продовження. Початок дивіться, будь-ласка, №1
2
З кожним днем перебування у Сполучених Штатах за навчальною програмою професійного зростання “Толерантність до різноманіття” ставало все цікавіше та цікавіше… Учасники програми з України мали різні зустрічі з американськими організаціями інвалідів, жіночими організаціями, організаціями, що займаються питаннями підтримки сексуальних меншин… Та, звичайно ж, найбільш цікавими були зустрічі, що безпосередньо стосувалися нечуючих людей та забезпечення їх доступного і легкого життя та праці. Ми мали можливість відвідати такі організації, як “Центр життя та роботи” (Center for Living & Working, Inc. - СLW) та “Easter Seals”.
Різниця між тим, що є у нас в Україні, і тим, що ми побачили в США - дуже велика. Простіше кажучи — небо і ... Читати далі »

Група представників різних організацій інвалідів України зараз перебуває в США, де бере участь у навчальній програмі професійного зростання “Толерантність до різноманіття: забезпечення рівності в суспільстві та у розробці політичних стратегій”, що фінансується Агенством США з міжнародного розвитку (USAID). Цей проект міжнародної технічної допомоги “Навчальні програми професійного зростання” здійснюється з метою передачі українцям нових знань і навичок для покращення політичного, суспільного та економічного стану в нашій країні.
До складу української групи увійшла також наш член ОНП Марія Андрієнко, яка надіслала свою розповідь про перебування в США.

Що ви знаєте про толерантність?

Отже, що ж це за слово “толерантність”? Це слово з латинської перекладається як “терпіння&rdquo ... Читати далі »

В Україні жестова мова існує близько двох століть, тобто, з того часу, як з’явилися перші осередки, громади глухих і відповідно спеціальні школи для глухих дітей (Львівська школа для глухих дітей була відкрита у 1830 році, Одеська - у 1843 році). Жестова мова, розвивалася і культивувалася у родинах глухих від покоління до покоління. Це геніальний комунікативний витвір людей, у яких неможливе усне спілкування. Це прояв творчої здатності і переконання того, що людина, позбавлена слуху, спроможна творити і творить рідну мову.
Але до розуміння цього пройшов значний проміжок часу, в який мова жестів розглядалася з різних, досить полярних точок зору.
Першими сурдопедагогами, котрі працювали на теренах сьогоднішньої України, були М.Лаговський, І.Соколянський, Л.Виготський, Р.Боскіс, Р.Краєвський та інші.
Не зважаючи на те, що наприкінці ХІХ – початку ХХ сто ... Читати далі »

23 червня в рамках недільної школи “Чути серцем” розпочався новий курс навчання нечуючих дітей, де вихованці вивчають жестову мову.
У житті нечуючих людей трапляється так, що вони не володіють власною мовою – жестовою. На це бувають різні причини. Наприклад, вихователі забороняють говорити жестовою мовою задля того, щоб, на їх думку, діти більше говорили словесною мовою. Або дитина, навчаючись у звичайній школі разом з дітьми, які чують, не користується жестами, щоб бути на рівні з усіма.
Інколи нечуючі соромляться власної мови. Буває так, що чуючі батьки не хочуть вивчати жести, бо їм важко оволодіти ними. В такій ситуації глухі опиняються між двома світами – і не з глухими, і не з чуючими.
Як показує практика, час минає, а нечуючі люди з часом все одно намагаються говорити жестами, шукають суспільство, де є такі ж люди, як вони, з якими ... Читати далі »

На Страсному тижні найкраще – якомога більше часу присвятити власній духовності та Євангелію. Здавалося б, краще не відволікатися від особистого співпереживання Христовим стражданням. Але є речі, які не менш важливі – зміцнення духовної основи особистості дитини, нагадування дітям про найважливіше у житті, про значення для кожної людини Христового воскресіння.
Колектив Київського міського будинку вчителя вже 5 років поспіль влаштовує мистецьке свято “Великодня писанка”. А починалось все зі знайомства з архімандритом Лонгіним (Чернухою). Батюшка був частим гостем у Будинку вчителя, тому що викладав там на семінарах з християнської етики. Працівники звернулися до нього з ініціативою підтримати такий захід, який допоміг би об’єднати школярів навколо Великодня. Отець Лонгін не лише допоміг, а й сам брав участь, особисто піклувався про наявність всі ... Читати далі »

Соціальна політика України зорієнтована на реалізацію конституційних прав людей з обмеженими можливостями, одним з яких і є прано на освіту. Законом України "Про загальну середню освіту” передбачено, що середня освіта є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. І наскільки дитина після школи буде підготовлена для подальшого навчання чи працевлаштування залежить її інтеграція у виробниче і особливо - суспільне життя. Учні з вадами слуху оволодівають, як правило, лише примітивною фізичною працею і беруть участь у вирішенні головним чином вузькопобутових соціальних питань. Таким чином вони виявляються недостатньо пристосованими дожиття.
Аби не відчувати себе покинутими і самотніми, нечуючим потрібна робота, бо саме робота пов'язує людину з суспільством, дає стимул до життя. За соціологічним дослідженням, що проведено фахівцями Державного центру зайнято ... Читати далі »