Понеділок, 21.08.2017, 12:55
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [74]
Законодавство [40]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [127]
Освіта України [45]
Освіта за кордоном [19]
Медицина [9]
Консультація [15]
Країна глухих [54]
Адміністратор сайту [6]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2016 » Серпень » 1 » Кохлеарна імплантація (російський досвід)
18:32
Кохлеарна імплантація (російський досвід)

Відстежено історію розвитку кохлеарної імплантації від одноканальних до багатоканальних систем. Виявлено чинники щодо неоднозначності отриманих результатів у осіб з порушеннями слуху. Наведено приклади особистих вражень глухих, яким було встановлено імплант. Розкрито особливості російського досвіду проведення кохлеарної імплантації та описано досвід роботи фахівців у післяопераційний період.
Наука рухається вперед настільки стрімко, що інколи людство просто не встигає осмислити чергову “інновацію” – на користь з’явилося “чудо наукової думки” чи ні. Чи не з'ясується з часом, що від його введення набагато більше шкоди, аніж користі? Особливо, коли мова йдеться про впровадження новітніх розробок у святая святих – людський організм. І кохлеарна імплантація (КІ), покликана повертати людині втрачений слух – одна з тем, через яку й досі не вщухають суперечки…
Перші експериментальні системи КІ стали з’являтися у 50-х роках ХІХ ст. Вони були настільки громіздкими, що людина не могла носити їх на собі, а користуватися лише приходячи до лабораторії. При цьому, внутрішня імплантована частина приєднувалася до зовнішнього пристрою за допомогою роз’ємів або проводів, розміщених на голові пацієнта. Перша мобільна переносна система КІ була вживлена в 1957 році у Франції. Вона була одноканальною (одноелектродною), дуже простою та передавала інформацію лише про наявність звуку навколо, проте за її допомогою людина могла значно краще розуміти мовлення при зчитуванні з губ. Комерційний випуск систем кохлеарних імплантатів з’явився у 80-х рр. ХХ ст., і важливим етапом їхнього розвитку стала поява новітніх пристроїв, в яких внутрішня імплантована частина не мала зовнішніх виходів на голові пацієнта. Системи КІ розвивалися у двох напрямках. По-перше, продовжували вдосконалюватися одноканальні системи, їхній розвиток та виробництво тривало до 90-х рр. ХХ століття. По-друге, почали розроблятися багатоканальні (багатоелектродні) системи в Австралії, Австрії, Бельгії та Франції у 80-х рр. ХХ ст. Перший багатоканальний кохлеарний імплант з’явився в 1982 році.
КІ поширена за кордоном, де упродовж останніх років імплантовано понад 25 000 тис. пацієнтів. Але неоднозначність результатів у різних пацієнтів (від 100 % розпізнавання мовлення без зорового підкріплення, навіть при спілкуванні по телефону, до незначного покращення слухового сприймання при обов’язковій зоровій підтримці) зумовлює різні погляди щодо її доцільності. На думку співробітників (І.В.Корольової, В.І.Пудова, О.С.Жукової) Санкт-Петербурзького НДІ вуха, горла, носа і мовлення, які мають 20-річний досвід спостережень за пацієнтами з КІ, така неоднозначність результатів залежить від низки чинників:
– віку, коли сталася втрата суху (вроджена вада, втрата слуху до оволодіння мовленням – долінгвальна група дітей,  постлінгвальна група – діти, які втратили слух у більш пізньому віці);
– тривалості періоду між втратою слуху і КІ;
– характеристик імпланту, що використовується (способи кодування мовленнєвих сигналів, кількість електродів та ін.);
– індивідуальних особливостей пацієнта (научуваність, наявність вмотивованості щодо використання імпланту);
– організації процесу слухомовленнєвої реабілітації.
До недавнього часу КІ проводилася, переважно, дорослим і дітям, які втратили слух після оволодіння мовленням. Зараз значна кількість таких пацієнтів – це діти з вродженою глухотою. Про це свідчить той факт, що у США (2005), КІ використовують 9 % дітей зі значною втратою слуху віком до 15 років. Серед дітей 3 – 5 років, кількість проімплантованих досягає 25 %.

Кому рекомендована кохлеарна імплантація?
Коли нова наукова розробка виходить за межі стін лабораторій “у світ”, одразу ж знаходиться низка людей, зацікавлених у ній. Одні – матеріально, інші – морально. Для одних – це можливість швидко нажити капітал за рахунок дорожнечі нових технологій, для інших – це питання повноцінного життя. І тут постає дуже цікава ситуація: у погоні за надприбутком повністю забувається не лише вираз “не нашкодь”, але й частіше за все можна спостерігати свідоме введення людей в оману. В наш час КІ рекомендують як панацею майже кожному глухому – чи-то вроджена глухота, чи-то набута. Результат очевидний – більшості глухих дітей на Заході вживлені кохлеарні імплантати. І хоча в нас такої тенденції поки що не спостерігається, зараз саме час замислитися – що може дати глухій людині така операція у плані психічного, фізичного розвитку та соціальної адаптації, і чи всім глухим допоможе КІ? Чи відомо, з чим власне доведеться зіткнутися, які проблеми прийдеться вирішувати тим, хто відважився на такий крок.
Почнемо з того, що існує певний список осіб, яким не протипоказана операція по КІ. В першу чергу, це діти будь-якого віку, які перенесли менінгіальну інфекцію (при відсутності повної облітерації равлика вуха) та дорослі пацієнти з аналогічним діагнозом; діти будь-якого віку з постлінгвальною глухотою та сформованим, збереженим мовленням, а також дорослі з постлінгвальною глухотою.
У дітей із постлінгвальною глухотою окремі етапи слухового тренування бувають досить короткочасними, оскільки набуття ними слухового досвіду відбувається активно природним шляхом. Досвід роботи з такими дітьми свідчить, що при першому увімкненні імпланту вони сприймають розмаїття звуків, але не диференціюють ні мовленнєвих, ні побутових звукових сигналів. Через місяць реабілітаційної роботи ці діти вже успішно користуються імплантом, розуміють звернене мовлення, навіть при спілкуванні по телефону. Спостереження за цими дітьми свідчать, що адаптація до імпланту і подальше покращення слухового сприймання продовжується у них упродовж року.
Реабілітація долінгвальної групи дітей (тих, які втратили слух у ранньому віці) – складний процес, який триває 3 - 5 років, і його результати, значною мірою, залежать від віку, коли була зроблена операція.
Для визначення показань до КІ необхідне проведення обстеження в спеціальних умовах. Обстеження для визначення показань до КІ складається з двох етапів:
1. Розширеного аудіологічного і сурдологічного обстеження.
2. Рентгенологічного обстеження – комп'ютерної і магнітно-резонансної томографії частини внутрішнього вуха.
Дорослим, які мають лише малий незначний слуховий досвід, або ж взагалі не мають його, може бути проведена КІ (за умови відсутності протипоказань), проте результат неможливо передбачити. У цих людей вже не сформується розмовне мовлення у тому вигляді, яким воно може бути за умов хірургічного втручання в ранньому дитинстві, проте при цьому покращиться якість життя. Це буде виражатися в тому, що за умов проведення якісної реабілітації людина буде штучно чути велику кількість оточуючих і побутових звуків, орієнтуватися серед них, розрізняти голоси оточуючих та рідних людей. Якщо доросла людина володіє розмовним мовленням та має навички зчитування з губ, то КІ може значно полегшити її спілкування з оточуючими людьми.
Поряд з такими гарними показниками, у КІ є і мінуси, а вірніше - абсолютні застереження для осіб, у яких спостерігається повна або часткова облітерація равлика;  ретрокохлеарна патологія; наявність локалізованої патології в коркових чи підкоркових структурах головного мозку; запалення середнього вуха; супутні важкі соматичні захворювання.
Результат при КІ у всіх пацієнтів індивідуальний. І навіть у двох діток однакового віку зі схожим ступенем втрати слуху, наявним слуховим досвідом, наслідки будуть різні, так як розвиток мовлення (чого всі очікують у першу чергу) безпосередньо залежить від загального розвитку дитини (розумові показники, фізичний стан, когнітивні можливості, увага та ін.).
Перші результати можна спостерігати при підключенні мовного процесора до імпланту та його налаштуванні. Після операції мовний процесор налаштовується тричі: перший раз – через 1 – 1,5 міс. після операції. Всі три налаштування, відповідно до підписаної перед операцією угоди, виконуються безкоштовно. Заняття з дітьми проводить сурдопедагог у присутності батьків, щоб вони могли вдома продовжувати заняття. Реабілітація проводиться впродовж року. Взагалі, період навчання триває від 1 до 5 років та більше. Терміни навчання залежать від часу втрати слуху, від віку на момент проведення КІ, від сформованості мовлення до проведення операції, від активної участі батьків та оточуючих близьких у процесі реабілітації, від індивідуальних можливостей самої людини.
Як свідчить досвід закордонних спеціалістів, найкращі результати реабілітації спостерігаються у дітей, яким було зроблено операцію КІ у ранньому віці (1- 2 роки). Особливості реабілітації цих дітей визначаються тим, що в них мовленнєва система або не сформувалася взагалі (маленькі діти), або сформувалася неадекватно до нових слухових можливостей.
Тому реабілітація передбачає формування нової мовленнєвої системи у малюків раннього віку та переформування її у дітей більш старшого віку з одночасним розвитком.
В якості прикладу наведемо особисті враження глухої дівчини Тетяни Серкової, якій було встановлено імплант у віці 17 років:
“Коли процесор було налаштовано і перший раз увімкнено, я чула все, проте нічого не розуміла. Розуміння розвивалося поступово, впродовж року, по мірі того, як у результаті щоденних занять, налаштувань та постійного носіння процесору звуки запам'ятовувалися та розпізнавалися все краще. Спочатку усі звуки дуже сильно лякали, бо я їх не розпізнавала, а їхнього джерела не бачила. Лякав шум води у системі опалення, звуки власних рухів тощо. Зараз мені це навіть смішно, але тоді будь-які звуки у приміщенні, де окрім тебе нікого нема, - дійсно, насторожували. Якщо сідає батарейка або ламається будь-яка деталь у системі, для мене це психологічна катастрофа, так як я взагалі перестаю розуміти людей, що дуже впливає на особисті переживання і стосунки з ними”.
Подібні випадки не поодинокі.
З вищенаведеного прикладу можна зробити висновки, що в ситуації, коли в людини з якихось причин виходить з ладу мовний процесор, то вона стає такою ж глухою, як і до операції.
Якщо додати до цього відсутність навичок спілкування МЖ, то стає зрозуміло, в яку непросту для себе ситуацію потрапляє глуха людина. Згідно з цим, доцільним є знання ЖМ, щоб у випадку необхідності мати можливість користуватися допомогою перекладача. Знання дактильного мовлення та ЖМ особливо актуальним є для дітей, які ще не володіють навичками письма та погано зчитують з губ.
Найбільш ефективні результати КІ відмічаються у пізнооглухлих дорослих та підлітків, які втратили слух після оволодіння вербальним мовленням. Оскільки у цих людей мовлення вже сформоване, то для них основним завданням є навчитися розуміти усне мовлення оточуючих за допомогою встановлення імпланту та мовного процесору. Ця категорія пацієнтів навчається розуміти мовлення та звуки оточуючого світу за доволі короткий період часу. Також можна вважати успішними операції у раньооглухлих дітей (долінгвальних) – які втратили слух до оволодіння мовленням. Цілі навчання таких дітей наступні: розвиток імпресивного (внутрішнього) та експресивного (активного) мовлення, когнітивних навичок. Період реабілітації цієї категорії пацієнтів продовжується тривалий час. Навчання цих дітей схоже на навчання нормально чуючих, тобто “з чистої сторінки”.
Вважається, що сама операція є безпечною. Проте, аналізуючи різноманітні випадки невдач, напрошується висновок, що це твердження не зовсім відповідає дійсності. Ускладнення можуть виникати через декілька причин: загальне знеболювальне, як і під час будь-якої операції; проникнення інфекції; запалення, пошкодження лицьового нерва; оніміння в зоні вуха; тимчасове порушення смаку та рівноваги; шум в голові. Також не відкидаються і наступні менш вірогідні випадки, як зміщення імпланту під час сильного удару головою, занадто активній рухливості впродовж першого місяця після операції. При цьому можливе повторне проведення операції. Заради істини варто відмітити, що відсоток невдач операцій з КІ досить невисокий, але уявімо, що саме в цей невеликий відсоток потрапила саме ваша дитина – чи є ризик виправданим?
Варто знати і заходи обережності для прооперованих осіб, які мають детально описуватися в інструкції з експлуатації мовного процесора. Зокрема, металошукачі в аеропортах та комерційні системи виявлення крадіжок у магазинах створюють сильні електромагнітні поля. Деякі користувачі кохлеарних імплантів можуть відчувати спотворення звуків поблизу цих пристроїв. Обходити такі установки краще з зовнішньої сторони (завжди варто носити з собою довідку, що ви або ваша дитина не може проходити через металошукач).
Для захисту процесору від пошкодження варто оберігати голову від ударів. З цієї причини не рекомендується гра у волейбол, баскетбол, футбол, тобто викреслюються практично усі рухливі спортивні ігри. Плавати можна лише знявши мовний процесор.
Також боїться мовний процесор статичної електрики – у зоні дії ліній високої напруги, у літаку; під час грози його треба вимикати задля збереження батарейок від повного розрядження.

Кохлеарна імплантація в Україні
В Україні нараховується більше 300 людей, яким було проведено КІ. В основному – дітям, з дорослих прооперовано лише декілька. Остання операція була проведена 11-місячній дитині.
На жаль, ніхто цілеспрямовано не займається ні статистикою, ні подальшою долею прооперованих українців, в будь-якому випадку, з детальною інформацією зустрічатися не доводилось. А між тим, запитань з КІ та подальшої реабілітації пацієнтів накопичилося доволі багато. В даній статті ми торкаємося лише верхівки цього “айсбергу”.
У центрах слухо-мовної реабілітації проводиться післяопераційна реабілітація прооперованих дітей, тут з ними працюють сурдопедагоги. Перед тим, як запропонувати пацієнтові імплантацію, його запрошують до центру, розповідають про операцію, показують дітей, які проходять тут реабілітацію. Батьки дітей, яким радять КІ, можуть поспілкуватися з тими, хто вже пройшов імплантацію. І лише після ознайомлення зі всіма аспектами, батьки вирішують:  робити чи не робити власній дитині КІ. Таким чином, маленький пацієнт сам позбавлений можливості вибору – за нього це зроблять близькі, і від того, наскільки грамотно вони розберуться зі всім цим, залежить ні трохи, ні багацько – його подальша доля.
Після операції та налаштування мовного процесору дитина одразу має можливість розрізняти, диференціювати та локалізувати ці звуки. Наскільки швидко вона навчиться це робити залежить від того, в якому віці проведена імплантація, яким був доопераційний слуховий досвід, на якому рівні сформоване мовлення, наскільки активно проходить реабілітація, як часто дитина відвідує заняття з сурдопедагогом, яку участь в цьому процесі берут участь батьки та близькі.
Що стосується мовлення... Нормально чуючі дітлахи, маючи можливість чути оточуючі звуки, голоси та мову близьких від самого народження, починають говорити приблизно через два роки після народження. Мовлення діток з порушеннями слуху після операції з КІ розвивається приблизно за тою ж самою схемою (белькотіння, слово, словосполучення, фраза, речення). Проте, якщо операцію було проведено глухій дитині після 8 – 10 років та більше, а до цього в неї було неправильне мовлення чи тотальна глухота, то мовлення з часом не покращиться.
Про те, яка титанічна справа чекає не лише на самого пацієнта після КІ, але й на його близьких, можна побачити на прикладі Марії Перової (операція КІ в 11 років):
“До операції з КІ я вже вміла говорити, навчалася у школі-інтернаті корекційної педагогіки у Москві. До цього відвідувала дитячий садок у місті Обнінськ. Ходила до садка, щоб спілкуватися з колективом дітей, а подальший час з мамою була повністю зайнята розвитком мовлення та слуху. У 1996 році мені зробили операцію в Російському науково-практичному центрі аудіології та слухопротезування. Після того, як ввімкнули процесор, мене шокувало те, що я стала чути та розрізняти побутові звуки та звуки природи – спів пташок, шум вітру та дощу, морську хвилю. На вулиці я почала реагувати на шум машин, гуркіт літака. Мене одразу ж перевели до масової школи, це далось непросто. Ми багато займалися мовленням та тренуванням слуху, практично цим ми (я та батьки) займалися все життя. Це величезна праця, посидючість, воля. Як ми пройшли цей шлях, де знаходили сили? Думаю, це може статися в будь-якій сім'ї, де є любов та взаєморозуміння, де все підкоряється одній меті. І ще нам зустрічалися чудові люди на цьому шляху - лікарі, вчителі, консультанти, які підтримували нас, коли, здавалося, що сили вже закінчувалися, передавали нам свій досвід та знання. Спасибі їм”.
Закономірно, що паралельно з роботою сурдопедагога та аудіолога повинна проводитися і робота психолога. Психолог оцінює  формованість емоційно-вольової сфери у пацієнта, проводить тестування інтелектуального розвитку, готує пацієнтів та їх батьків до операції, виявляє психологічні проблеми, які можуть виникнути після підключення мовного процесору. У провідних інститутах та центрах притримуються співдружності спеціалістів і психолог також залучений до процесу реабілітації дітей після КІ.
Найкраще, якщо логопед та сурдопедагог будуть працювати в одному напрямку, оскільки свої сили вони націлюють на різні сторони розвитку мовлення, розуміння форм СМ. Логопед, володіючи методиками роботи з дітьми з мовленнєвими порушеннями, які також є у дітей з порушенням слуху, велику увагу приділяє вимові та мовленню. Проте логопеду, у свою чергу, краще вивчити і методику навчання дітей з порушеннями слуху. При цьому кожен спеціаліст на своїх заняттях звертає увагу на опрацьований матеріал колеги.
Що очікує на власника кохлеарного імпланту у подальшому, окрім безперервної праці з розвитку слухового сприйняття та постановки мовлення? Одразу ж варто відмітити, що через рік налаштування мовного процесора та заняття проводяться на платній основі. За власний рахунок купуються і батарейки. Через кохлеарний імплант з’являються деякі обмеження у повсякденному житті. І хоча їх небагато, вони значно впливають на подальше життя людини.
Імплант розрахований на 50 років роботи, з якою швидкістю розвивається розробка та впровадження нових технологій, можна собі уявити, які ще неймовірні новації чекають на людей у цій галузі. Але навіть не це головне. Не дивлячись на розвиток науки та техніки, сама людина, а особливо – її мозок, залишається великою таємницею. І, як знати, втручаючись з гарними намірами у плани Творця, чи не нанесемо ми непоправну шкоду людині? Змінюючи повністю її долю, її призначення – хто понесе відповідальність за це? Бо поряд з позитивними відгуками після КІ є і такі випадки, коли ставши дорослими, діти свідомо відмовлялися від носіння мовних процесорів, виражаючи цим своє право вибору. А воно, це право, постійно має бути у людини.
Важливо зазначити, що в останні роки, завдяки технічному удосконаленню КІ і накопиченню досвіду реабілітаційної роботи, дещо змінилися критерії відбору пацієнтів на операцію. Так, вже проводиться КІ дітям з втратою слуху близько 75 – 90 Дб, якщо їм не допомагає звичайний СА. Водночас, змінилися і погляди спеціалістів щодо імплантації долінгвальної групи дітей у віці від 8 до 15 років. Розвиток мовлення та слуховий досвід у таких дітей, зазвичай, незначний, а здатність мозкових центрів до засвоєння мови і мовлення значно знижена порівняно з дітьми більш молодшого віку. Все це обумовлює їхні обмежені можливості щодо розуміння мовлення та формування власного мовлення. У цих випадках важливим є особисте бажання дитини чути і жити у світі звуків.

Іванюшева Н. В., член ОНП, науковий співробітник

Категорія: Медицина | Переглядів: 109 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017