Субота, 18.11.2017, 09:24
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [82]
Законодавство [42]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [147]
Освіта України [47]
Освіта за кордоном [20]
Медицина [11]
Консультація [15]
Країна глухих [60]
Адміністратор сайту [7]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2013 » Липень » 15 » Історія Київської школи глухих: матеріали шкільного музею
20:01
Історія Київської школи глухих: матеріали шкільного музею
Загальноосвітня спеціальна школа-інтернат для глухих дітей у м.Києві пройшла великий і складний шлях свого становлення та розвитку. Її історія висвітлена у шкільному музеї.
Відкриття школи пов'язане з важливими історичними подіями.
Майже через 100 років після утворення Петербурзького училища глухих (в 1898 році) було організоване Всеросійське Опікунство про глухонімих, яке, за словами М.Богданова-Березовського, мало завдання зібрати в єдине ціле розкидані осиротілі російські школи глухонімих дітей, підтримати їх морально та матеріально. Адже до цього всі периферійні школи виникали з приватної ініціативи й існували на випадкові кошти.
Вже в червні 1900 року за ініціативою Київського відділу цього Опікунства в м.Києві було відкрито спеціальну школу для глухих.
Спочатку власного приміщення школа не мала, доводилося розміщуватися у найманій квартирі.
Вдруге знамено історії замайоріло над школою, коли до неї доторкнулися благодійні руки почесного члена Опікунства, відомого київського мецената М.А.Терещенка. Микола Артемович і його родина пожертвували на будівництво Київської школи глухих 16 тис. крб. (з потрібних 20). Місто безкоштовно відвело ділянку землі площею 1200 кв. саженів. І вже 14 листопада 1902р. відбулося освячення спорудженої двоповерхової будівлі, розрахованої на 40 дітей, по вул.Осіївській. 36.
Події громадянської війни змусили припинити навчання в школі і евакуювати її колектив.
Слід зазначити, що в 1915 році, рятуючись від війни, в Київ з Варшави переїхала єврейська школа для глухих (заснована у Відні в 1849р.), яка оселилася на вул.Артема, 43. Директором цієї школи був О.С.Кржевін.
Пізніше дві школи були реорганізовані в єдиний навчальний заклад - на вул.Осіївській, 36 (дитбудинок №2, де жили молодші школярі); на вул.Артема, 43 (дитбудинок №3 для старших); глухі діти навчалися в спеціальній школі (вул. Артема, 69). Вчителі, які в цей період працювали в школі, зробили вагомий внесок у сурдопедагогіку, зокрема, підготували підручники для глухих дітей. Так, у 1939 році Л.В.Майбродська видала перший український буквар для глухих, що витримав 11 видань. Водночас було видано низку інших підручників, авторами яких були М.П.Доброволенко, Б.Д.Корсунська, В.Д.Лозинський, Г.Л.Худолевич, А.МГольдберг, Т.А.Іванова.
У зв'язку з війною 1941-1945рр. школа припинила свою роботу. Частину учнів було евакуйовано. Група школярів продовжувала навчання у приміщенні по вул.Артема, 43. Педагоги проявляли героїзм у тяжкі роки війни. Зокрема, за свідченнями кандидата педагогичних наук Д.Ф.Ніколенка, директор школи Т.А.Іванова (за походженням німкеня) підтримувала зв'язок з партизанами. Вчителька Г.Г.Ратник перерахувала свої заощадження на побудову танків і отримала телеграму вдячності від Й.В.Сталіна. Не повернулася із катівень гестапо вчителька Надія Оніщенко. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт і загинув директор дитбудинку №2 С.С.Гур'янов. У його дітей зберігся лист батька до матері з фронту. З дозволу сина ми його цитуємо:
"Привет всем! Целую всех!
За эти три месяца моими шагами пройдено много километров. Закалка! Скоро кончаю курсы, еду в часть. Выслал тебе деньги и телеграмму.
Теперь отвечай: как и что? доехали? Что делают все? Как Ирочка, Тала, Гака? Как устроился детдом?
З часа ночи - больше писать нет возможности. Целую тебя, детей, всех. Сергей.
Р.S. Но пасаран. Будь тверда и спокойна. Свою задачу ты знаешь крепко. А я свою буду выполнять”.
Не раз вчителі 90-х років разом з старшокласниками схвильовано вчитувалися в це коротке послання у вічність. Зразком високої людяності воно залишилось для наступних поколінь.
А в далекі осінні дні 1943 року, незабаром після визволення Києва, школа поновила свою роботу (19.12.43, вул.Артема, 43). Приміщення на Осіївській зайняли під військовий госпіталь, а з 1945 року там розмістили дитячий будинок для дітей-в'язнів концентраційних таборів.
Протягом багатьох років школа не мала власного приміщення для навчальної роботи. Уроки проводилися на 2-ій зміні в сусідніх школах. Лише в 1957 році школі було надано 3-й і 4-й поверхи будинку по вул.Артема, 18. В цьому ж році школа перетворилася у неповну середню з 12-річним терміном навчання.
У1960 році розпочалося будівництво Київської школи для глухих дітей (на кошти міської влади та Українського товариства глухих), яке завершилося у 1965 році (вул.Межова, 6; тепер - вул.Світлицького, 31/7).
В післявоєнні роки педколектив поряд із загальноосвітньою підготовкою багато уваги приділяв трудовому вихованню учнів: були організовані різновікові бригади по самообслуговуванню, навчально-виробничі майстерні (столярна, швейна, поліграфічна) виконували замовлення школи і міста.
Пам'ятка тих часів в музеї школи - саморобна одномісна парта. Старшокласники виготовляли такі парти для учнів всієї школи. Коли створювався музей, випускники минулих років запропонували увіковічити справи вихованців-столярів і їх шановного керівника І.М.Юфи. На КОПО "Контакт” вони виготовили і привезли до музею зразок своєї парти. Мимоволі виник куточок старої школи - післявоєнних та 50-х років, який тепер доносить до нас неповторну ауру своєї епохи.
В умовах складних історичних подій педагоги всіх часів залишались взірцем професійної майстерності, сумлінності, відданості своїй справі. В 50-70-ті роки виходять з друку підручники для шкіл глухих з розвитку мови та читання для 1-7 класів Н.М.Вишневської, Н.В.Гусєвої, П.І.Гуслистої, А.А.Гольдберг, Л.С.Лебедєвої, Р.О.Овдієнко, Т.І.Тихонюк, О.І.Юркевич, І.А.Фана, Г.М.Коберніка, якими впродовж тривалого часу користувалися всі спеціальні школи України.
Київська школа для глухих стає базовою для НДІ педагогіки, НДІ психології, КДПІ ім.Горького. Відомими вченими стали колишні сурдопедагоги школи Р.М.Боскис, А.М.Гольдберг, Б.Д.Корсунська.
У 70-ті роки тут працював вчителем історії і проводив дослідження В.В.Засенко - доктор пед.наук, заступник директора Інституту дефектології АПН України; у свій час працювала вчителем нашої школи Л.І.Фомічова - нині доктор психологічних наук, зав.кафедри сурдопедагогіки НПУ ім.М.П.Драгоманова. В педколективі школи завжди вирувала наукова думка, він відзначався високою педагогічною професійною майстерністю. Сурдопедагоги тих часів мріяли про створення шкільного музею, де б знайшла відображення історія школи.
І ось, більше як через З0 років, ця мрія почала здійснюватися. її реалізацію започаткувала директор Л.В.Шевченко, яка ще 19-річною дівчинкою захопилась роботою з глухими на посаді вчителя ритміки, виявляла особливу зацікавленість та творчий підхід до справи. Мені особисто було доручено очолити роботу по збору, підготовці матеріалів для шкільного музею, їх систематизації та оформленню. Передбачалось роботу музею спрямувати на розвиток учнів, їх зацікавленість у пошуковій діяльності, виявлення інтересу до історії рідної школи та одержання нових знань.
Науковим консультантом музею погодилась бути професор НПУ ім.М.П.Драгоманова Н.Ф.Засенко. її сувора вимогливість та високий професіоналізм були на користь створення музею. Наталія Федорівна допомогла нам систематизувати та відповідно оформити зібрані матеріали. Відкриття музею святкували 15січня 1993 року.
Непростим було створення музею, але не менш складніше підтримувати його існування, збагачення, забезпечення зв'язків із сьогоденням. Відомо, що дітей потрібно залучати до двох паралельних взаємопов'язаних процесів: засвоєння культури і створення культури. Враховуючи це, з перших кроків організації музею вчителі працювали разом із групою найбільш кмітливих старшокласників. Учні разом з дорослими відвідували ветеранів школи, працювали у міському архіві, ознайомилися з новими надходженнями. Значною мірою допоміг відтворити воєнну сторінку 1941-1943рр. академік М.Д.Ярмаченко, який, до речі, першим висвітлив історію школи у своїй науковій праці "Виховання і навчання глухих дітей в УРСР” ("Радянська школа”, Київ,1968р.). Учні стали першими екскурсоводами. Частина з них вже - закінчила школу. Це, зокрема, Н.Восколович, Н.Гирич, Т.Кушко, які брали активну участь у створенні музею. Вони виконували роль екскурсоводів і при відвідуванні музею почесними гостями школи. Так, під час останнього візиту до школи відомої вченої - сурдопедагога Н.Ф.Слезіної, за її бажанням екскурсію вели самі учні. Щоправда, Ніна Феодосіївна, розглядаючи експонати та слухаючи розповідь учнів, водночас виправляла їх вимову, що справляло позитивне враження на старшокласників. Обидві сторони залишилися задоволені зустріччю.
В 2000 році закінчили школу активісти музейної справи - М.Марчишак, І.Кривошеєва, А.Переверзєва, В.Проданюк, В.Мірошниченко, А.Яненко. Ця група сформувалась, коли учні були восьмикласниками і готували свято 95-річчя школи. їм довелося виготовляти 95 різнокольорових кленових листочків і на зворотньому боці кожного записати події, що відбулися в школі в даний рік. Готуючись до ювілею, вони опрацювали книги М.Д.Ярмаченка, виписуючи з них все, що стосувалося Київської школи. Так вони і стали активістами музею.
Тепер вивчають історію своєї школи учні 6-7 класів. Спочатку кожен з бажаючих став "спеціалістом” лише 2-3 тем. Перші екскурсії вони провели восени 1999 року для учнів початкових класів. Цьому передувала копітка робота класного керівника Н.А.Нагарної, репетиції в музеї, автобусна екскурсія по місту за книгою В.В.Ковалинського "Меценати Києва” на тему "М.А.Терещенко - почесний громадянин Києва”.
Крім роботи з юними екскурсоводами, в музеї щорічно готується випуск усного журналу "Незабутнє”. Підготовка до випуску включає розробку сценарію, запрошення гостей, обладнання залу, добір книжкової виставки, відповідного реквізиту, підготовку номерів художньої самодіяльності.
Так, на вечір до 80-річчя А.М.Гольдберг запрошували продовжувачів її справи - кандидатів педагогічних наук Е.П.Грозу, Л.С.Лебедєву, К.В.Луцько.
На вечорі пам'яті Н.Ф.Слезіної були присутні студенти деффакультету НПУ ім.М.П.Драгоманова разом з доцентом кафедри Е.П.Грозою; директор, завуч і педагоги Мар'янівської музичної школи ім.І.С.Козловського. Під час цієї зустрічі збагатилися наші знання про Н.Ф.Слезіну, яка прожила фактично два життя. Вона відома як сурдопедагог-вчений, мар'янівці ж знали її як знавця оперного мистецтва, друге "я” І.С.Козловського, секретарем якого Ніна Феодосіївна була понад 40 років.
До 90-річчя Б.Д.Корсунської її дочка надіслала для музею новий документальний фільм про Броніславу Давидівну та спогади її колег, вихованців та їх батьків, що висвітлені в журналі "Человек”. Завдяки цим незвичайним матеріалам виступи вчителів та учнів були емоційними, супроводжувалися демонстрацією кінофільму.
До 50-річчя Перемоги у 1941-1945рр. вся школа готувала малорозроблену на той час тему "Глухі в роки Великої Вітчизняної війни”.
Після кожного випуску усного журналу в музеї залишається альбом з коротким змістом заходу або його сценарію.
Досить грунтовно ознайомилися учні з долею глухого поета Олекси Близька. Серію бесід з учнями, які проводив фотокореспондент газети "Наше життя” І.С.Щербанюк, перемежовували екскурсіями. Спочатку - до будинку відомого українського художника Фотія Красицького, що був тестем О.Близька. Потім - до музею історії Києва - залу репресованих у 1932-1937рр., де на видному місці знаходиться портрет О.Близька. Прочитане і побачене справило на учнів незабутнє враження, про яке вони розповідали на вечорі, присвяченому 90-річчю від дня народження О.Близька. В результаті проведеної роботи в школі виникла традиція відвідувати могилу поета на Лук'янівському цвинтарі.
За ініціативою Ради музею щорічно упорядковуємо могили вчителів Г.Г.Ратник, М.П.Доброволенко, Ю.Д.Заїки, О.С.Кржевіна та інших. Учні знають колишніх педагогів з матеріалів музею, з розповідей випускників минулих років.
Такі заходи є своєрідними уроками моралі.
Цікавим в музеї є розділ "Подарунки школі”. З 1974 року стало традицією залишати свої прізвища на стрічках випускників. Згодом почали вишивати прізвища. Зараз випускники дарують рушники - художні витвори мистецтва, де вони добирають кольори і шрифти національного характеру. Кожен клас має індивідуальні риси у стилі оформлення свого дарунку школі.
Нині школа готується до відзначення 100-річчя з дня заснування. Передбачена постановка за книгою М.Богданова-Березовського про зустріч глухого хлопчика Олександра Мелера з імператрицею Марією Федорівною.
Отже, вивчаємо історію, вчимося емоційно її розповідати, інсценувати.
Музей живе вже сім років, тож можна підвести певні підсумки:
-музей отримав "Свідоцтво про відомчу реєстрацію” при закладі освіти Міністерства освіти України (1998р.);
-учні повірили, що музей - не імітація, а справжній пошук, пізнання; зацікавлено вивчають сторінки історії, мають можливість розповідати про нові знахідки, розмірковувати про своє місце в майбутньому;
-усні журнали стали невід'ємною частиною виховної роботи школи;
-всі разом плекаємо життєво активного громадянина-патріота, який в своєму житті буде керуватися національними та загальнолюдськими цінностями.

Грищенко Є.С., вчитель Київської спецшколи-інтернату №6 для глухих дітей (Перша Всеукраїнська конференція з питань навчання глухих в Україні, 09-10.VI.2000)

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 367 | Додав: jurist | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017