Середа, 22.11.2017, 15:24
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [82]
Законодавство [42]
Сурдопедагогіка [82]
Освіта глухих [147]
Освіта України [47]
Освіта за кордоном [20]
Медицина [11]
Консультація [15]
Країна глухих [60]
Адміністратор сайту [7]
Пошук
Вхід на сайт
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2015 » Березень » 16 » Формування психологічної готовності педагогів до роботи в навчально-освітніх закладах компенсуючого типу
20:13
Формування психологічної готовності педагогів до роботи в навчально-освітніх закладах компенсуючого типу

Реформування структури і змісту загальної і корекційної освіти призвело до загострення проблеми її кадрового забезпечення. Підготовка випускників ВНЗ до роботи в навчально-освітніх закладах компенсуючого типу потребує змін у зв'язку із запровадженням інтегрованого навчання неповносправних дітей. Головне завдання викладачів педагогічних факультетів полягає у формуванні психологічної готовності майбутніх фахівців до роботи з дітьми, що мають певні особливості розвитку.
Упродовж останнього десятиріччя у розвинених країнах Європи простежується посилена увага до дітей з особливими потребами, активно відбуваються процеси їхньої інтеграції в загальний соціум. Організація корекційної освіти в Україні, зорієнтованої на особливості розвитку дитини, передбачає комплексну медико-психолого-педагогічну, трудову і соціальну реабілітацію дітей упродовж всього періоду навчання й інтеграцію їх у наше сьогодення.
Для цього в Україні створено диференційовану мережу освітніх закладів компенсуючого типу (386 одиниць з контингентом понад 60 тис. дітей-школярів, 45 тис. дітей дошкільного віку). Специфіка навчальної діяльності дітей з особливими потребами потребує внесення суттєвих коректив до змісту, структури та організації навчально-виховної роботи. Але як би добре не був організований навчально-виховний процес у школі-інтернаті, розвиток дитини відбувається у вузькому, обмеженому колі шкільного колективу, замкненому світові, де все пристосоване до дефекту, все фіксує увагу на тілесній ваді, посилює ізольованість, сепаратизм і не вводить у справжнє життя. Внаслідок штучної ізоляції дітей, відриву їх від сім'ї і здорових ровесників формується особистість, яка не впевнена у собі, у власних силах і можливостях, не підготовлена до інтеграції в суспільство.
Статистичні дані свідчать, що в Україні налічується понад 110 тис. дітей з особливими потребами, з яких лише 55% навчаються в освітніх закладах компенсуючого типу. Решта дітей навчається стихійно в умовах загальноосвітньої школи, перебуває на недосконалій домашній програмі і залишається взагалі без навчання.
Тому останні роки в Україні почав поширюватися експеримент “залучення” (інклюзії) дітей з особливими потребами в загальноосвітні заклади. На сьогодні 1236 дітей з особливими потребами зараховані до звичайних груп та початкових класів.
Україна перебуває на початку шляху розроблення та втілення в життя інклюзивної програми, яка б і надалі сприяла гуманізації всього суспільства. Особливого значення набуває її орієнтація не на дефект, а на потенціальні можливості дітей з особливими потребами і їхню інтеграцію в суспільство.
Реформування системи спеціальної освіти потребує підготовки нової генерації педагогів, які б мали сформовані якісно нові гуманістичні почуття до дітей з особливими потребами, володіли б необхідним обсягом знань і умінь як для роботи в традиційній системі закладів компенсуючого типу, так і в умовах експериментальної інклюзивної системи навчання.
Підготовка педагогічних працівників є центральним завданням модернізації освіти, провідним принципом державної освітньої політики “...де держава забезпечує прогнозування державних потреб у педагогічних і науково-педагогічних кадрах” (Національна доктрина розвитку освіти України XXI ст.). Підготовка вчителя третього тисячоліття - вчителя-гуманіста, експериментатора, дослідника-новатора програми інклюзивного навчання, фахівця високої кваліфікації недостатньо спрогнозована сучасними науковцями загальної і корекційної педагогіки. Особистості вчителя приділяли увагу такі видатні педагоги-вчені, як В.Сухомлинський, А.Макаренко, С.Русова. На особливості психологічної готовності до роботи з першокласниками вказувала О.Проскура, роботу педагогів у класах чи групах “залучення” вивчали Л.Вавіна, В.Ремажевська, Л.Борщевська, а от питання психологічної готовності вчителів до роботи в освітніх закладах компенсуючого типу практично не досліджувалося через новизну проблеми.
Вважається, що педагоги інклюзивних класів повинні мати спеціальну підготовку. До її змісту має входити: ознайомлення з психофізичними особливостями дітей з вадами розвитку та врахування цих особливостей у навчально-виховному процесі, обізнаність зі спеціальними методами і прийомами навчання, доступними технічними і дидактичними засобами навчання, ергономічними нормами і вимогами до організації і здійснення процесу навчання.
Проблему психологічної готовності вихователів дошкільних навчальних закладів до роботи в інклюзивних класах досліджували Н.Дятленко, С.Єфімова - старші викладачі кафедри психології та педагогіки Київського міжрегіонального інституту ім. Б.Грінченка і Львівського інституту післядипломної освіти. За результатами досліджень, лише 7,5% педагогів вважають, що діти з особливостями розвитку повинні навчатися лише в закладах закритого типу. 60% вважають, що діти повинні навчатися в спеціалізованих освітніх закладах. У майбутніх спеціалістів простежувався низький відсоток самовідчуття щодо своєї готовності працювати в інклюзивних класах (7,5%), що свідчить про проблемність факту інтеграції.
Причинами слід вважати недостатнє матеріальне забезпечення навчально-виховного процесу і низький рівень оплати педагога, відсутність нормативно-правової бази і брак теоретичних знань про особливості розвитку психічних процесів, потенціальні можливості дітей з вадами розвитку, відсутність взаємозв'язку між фахівцями, наступності в їхній роботі, недостатню кількість методичної літератури, відсутність індивідуальних програм. Серед чинників, які опосередковують психологічну неготовність педагогів до роботи в інклюзивних класах є такі: зневіра в правильності обраної професії, оплата якої є нижчою за прожитковий мінімум, прийнятий у державі найтриваліший робочий день, переповнені групи і класи.
Будь-які інновації у сфері діяльності сприймаються педагогами негативно, як додатковий тягар. Ймовірно, за умови якнайшвидшого втручання держави для підняття престижу професії педагога дошкільного навчального закладу чи школи, факти, що гальмують процес інклюзії, зникнуть і експеримент впроваджуватиметься швидкими темпами. Бути учасником процесу залучення - престижно і відповідально.
Старший викладач Інституту післядипломної освіти С. Єфімова зазначає: “Педагоги класів залучення повинні мати високий рівень розвитку емпатії до дитини з особливими потребами, бо чуйне і доброзичливе ставлення з боку тих, хто є довкола, зводять до мінімуму наслідки розладів, що трапляються у дітей”. Основним визначальним моральним принципом дії є віра в успіх дитини. Деякою мірою готовність вчителя працювати з дитиною з особливими потребами в загальноосвітній школі можна порівняти з питанням готовності дитини до школи. Адже подальша успішність дитини залежить від ступеня функціональної, емоційної, вольової і психологічної готовності дитини до навчання. Так і в ситуації з учителем - чим більше він буде готовим прийняти дитину з особливими потребами, тим успішнішим буде її перебування в школі у звичайному класі.
Кадрове забезпечення - вихідна успіху інтегрованого навчання, - стверджують науковці Інституту спеціальної педагогіки АПН України - В.Засенко, Л.Вавіна, А.Колупаєва. “Головним виконавцем реформи спеціальної освіти є вчитель, завдання якого полягає у наданні учням такого рівня освіченості, що стане достатнім для успішної життєдіяльності в сучасному суспільстві. З огляду на завдання освітньої реформи робота вчителя школи компенсуючого типу, порівняно з роботою педагога масової, має певні особливості. Так, вчитель-дефектолог працює зі специфічним контингентом. Якщо в масових школах до учнів ставлять загальні вимоги і лише окремі з них потребують індивідуального підходу, то робота вчителя школи компенсуючого типу пов'язана зі значними труднощами через особливості психофізичного розвитку дітей з особливими потребами. Освітні заклади компенсуючого типу - це специфічні навчальні заклади, де основне навантаження щодо навчання і виховання уч¬нів лягає на плечі вчителя”. Тому підготовка кваліфікованого педагога - основна проблема сучасної системи освіти. Важливо, щоб сьогоднішні випускники педагогічних факультетів були готовими до зустрічі в класах з дітьми з вадами розвитку. Труднощі полягають у тому, що до сьогодні жоден вищий навчальний заклад в Україні не проводив такої підготовки, оскільки цей напрям є принципово новим у нашій державі.
Основні перешкоди, які трапляються на шляху інтеграції дітей з особливостями розвитку в здорове суспільство, - це насамперед негативне ставлення (близько 60 % опитаних) вчителів до самого процесу залучення. Причинами, які висувають дослідники, можуть бути недостатні знання про проблеми розвитку, а також небажання докладати надмірних зусиль, яких потребує ця діяльність.
Опитані висловили думки про те, що вчитель має бути внутрішньо готовий, свідомий усіх труднощів. Позитивне ставлення вчителя - це один з найважливіших чинників успіху програми інтеграції. Учителі, зацікавлені в цій роботі, відкритіші для контактів з батьками, адміністрацією, персоналом. Утих педагогів, які обізнані з методикою реалізації програми дошкільної чи шкільної інтеграції, формується навичка ефективного вирішення проблеми, враховуючи потенціал кожної дитини, незалежно від відсутності чи наявності у неї проблеми в розвитку. Ефективність інтегрованого навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку може бути забезпечена за умови психологічної готовності масової школи прийняти таких учнів, а суспільства - випускників.
Формування психологічної готовності до роботи в закладах компенсуючого типу проводиться активно серед студентів спеціальності “Соціальний педагог” цілого ряду педагогічних коледжів. Вивчення низки предметів не лише дає знання про етіологію порушень психомоторного розвитку у дітей, особливості корекційної роботи, а й формує необхідні практичні уміння і навички роботи з ними. Навчальним планом передбачено вивчення предметів “Патопсихологія з основами дефектології”, “Методика роботи з дітьми-інвалідами”, “Сурдопедагогіка” та педагогічна практика в закладах компенсуючого типу. Студентам пропонуються різні форми подання матеріалу: лекції, лабораторно-практичні заняття в реабілітаційних центрах, школах-інтернатах, дошкільних закладах компенсуючого типу, семінари, інтегровані уроки зі студентами інших факультетів та ВНЗ, що готують спеціалістів суміжних спеціальностей (соціальний працівник, психолог, вихователь логопедичних груп, медсестра-лаборант). У структуру уроків включають перегляд відеосюжетів, прослуховування аудіозаписів бесід з особами, що мають вади розвитку, зустрічі з педагогами закладів компенсуючого типу, фахівцями корекційної педагогіки медичних закладів і загальноосвітніх закладів, де розпочався експеримент “інтеграції” дітей з вадами розвитку в загальний соціум. Викладачі мають достатній теоретичний обсяг знань та сформовані практичні уміння і навички з організації корекційно-компенсаторного процесу окремих категорій осіб з вадами розвитку, практичний досвід роботи в освітніх, медичних закладах компенсуючого типу. Щоб сформувати психологічну готовність до роботи з неповносправними, до проведення занять залучалися спеціалісти-інваліди, студенти-інваліди випускних курсів ВНЗ, які готують спеціалістів, котрі працюють з особами, що мають вади розвитку. Це нововведення найбільше сприяло витісненню зі свідомості студентів старих стереотипів щодо людей з вадами розвитку, їхніх можливостей, обмежень, проблем. Сприятливим вважається також факт навчання в педагогічних коледжах студентів-інвалідів на різних факультетах: “Соціальна педагогіка”, “Музичне виховання”, які своїми досягненнями в навчанні руйнують негативні упередження, що все ще мають місце в нашому суспільстві, серед студентів коледжів зокрема.
Щоб виявити рівень психологічної готовності випускників до роботи в закладах компенсуючого типу, нами було проведено дослідження серед груп студентів спеціальності “Дошкільне виховання” - 90 осіб, “Соціальний педагог” - 50 осіб, “Вчитель початкових класів” - 50 осіб. Реципієнтам було запропоновано шість питань: Що Ви знаєте про заклади компенсуючого типу, про дітей з особливими потребами? Який досвід контактів у Вас є? Яке Ваше ставлення до дітей з вадами розвитку? Де вони можуть навчатися (на Вашу думку)? Як Ви ставитеся до процесу залучення? Чи працювали б Ви в такому класі?
В результаті, у 90 % опитаних було виявлено гуманне ставлення до дітей з особливими потребами, співчуття, що свідчить про високий рівень емпатії. Більше 50 % студентів відділення “Соціальний педагог” виявили бажання спробувати попрацювати в класах інклюзії, 10 % їхніх однокурсників відмовлялися від участі в експерименті, демонстрували своє упереджене ставлення до дітей з особливими потребами.
Студенти інших відділень (75%) стверджували, що ніколи не мали змоги контактувати з дітьми з особливими потребами, не чи¬тали спеціальної літератури про їхні особливості розвитку. В 5% відповідей засвідчено не лише теоретичні прогнози з позитивних ймовірних контактів, а й висловлено думки про основні труднощі, які трапляються в житті і навчанні. Це свідчить про високу громадянську зрілість, яка сформувалася в результаті тривалих контактів з неповносправними особами. У інших опитуваних можна було прослідкувати певний негативний стереотип щодо дітей з особливими потребами, демонстрування боязні щодо майбутніх контактів, відсутність толерантності, упереджене ставлення до дітей з вадами розвитку, як “дітей недорозвинутих”, “другосортних”, “зайвих” у суспільстві, незважаючи на те, що майбутня їхня професія соціального педагога в більшості випадків буде полягати в контактах саме з цією категорією осіб чи членами їхніх родин. Незначна кількість студентів вважає, що діти можуть вчитися лише в спеціальних закладах; вони відкидають думку про спробу їхньої інтеграції і не виявляють бажання працювати в класах “залучення”. Ймовірними причинами таких відповідей є брак інформації про людей з відхиленнями у розвитку, які тривалий час жили в обмеженому соціумі. Вони жили поруч з нами, але не разом з нами. Це ізолювало їх від навколишнього світу. Сьогодні прийшов час розбудови демократичної освіти – “освіти без упереджень і стереотипів” щодо осіб з особливими потребами. Тому готувати кадри до роботи з ними слід розпочати вже сьогодні.
З вищесказаного можна зробити висновок, що ставлення до осіб з вадами розвитку є гуманним, але непродуктивним. Особи з порушенням розвитку потребують не лише співчуття, а й допомоги, щоб стати повноправними членами суспільства, мати змогу повністю соціалізуватися в наше сьогодення. Щоб сформувати у студентів коледжів психологічну готовність до роботи в закладах освіти компенсуючого типу, слід дотримуватися системності і наступності в роботі. Початкові теоретичні знання, практичні уміння і навики роботи студенти можуть здобути, вивчаючи відповідний спецкурс, маючи нагоду працювати безпосередньо з дітьми під час педагогічної практики, контактувати з фахівцями закладів компенсуючого типу, батьками дітей. Доцільно також здійснювати професійний відбір до обраної спеціальності за допомогою профорієнтації.
Дотримуючись цих умов, педагоги матимуть змогу сформувати належну систему знань, умінь і навичок у студента, який має нахили до педагогічної роботи, зокрема, до роботи з дітьми з особливими потребами.

Курасевич С.В., вчитель Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернату II-III ступенів (Черкаська область) (ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Освіта та виховання нечуючих на сучасному етапі”, 7-8.Х.2005, м.Київ)

Категорія: Освіта глухих | Переглядів: 277 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2017