П`ятниця, 29.03.2024, 12:27
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Категорії розділу
Інформація ОНП [135]
Законодавство [73]
Сурдопедагогіка [115]
Освіта глухих [191]
Освіта України [57]
Освіта за кордоном [21]
Медицина [15]
Консультація [18]
Країна глухих [80]
Адміністратор сайту [8]
Пошук
Вхід на сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

hit counter
ОБ'ЄДНАННЯ НЕЧУЮЧИХ ПЕДАГОГІВ
Головна » 2016 » Лютий » 14 » Душпастирство як форма праці з глухими людьми. Деякі аспекти пасторального досвіду Католицької церкви
20:54
Душпастирство як форма праці з глухими людьми. Деякі аспекти пасторального досвіду Католицької церкви

Представлено ставлення Католицької церкви до глухих як представників соціально-культурної мовної групи. Висвітлено головне завдання пасторальної праці – створення найсприятливіших умов для місця і ролі глухої людини в церкві. Здійснений аналіз міжнародного досвіду пасторальної праці глухих Католицької церкви дозволяє виявити її увагу на високому рівні, на основі аналізу документів сформульовано богословські основи для пасторальної праці.
З 19 до 21 листопада 2009р. у Ватикані відбулася знакова Міжнародна конференція “Ephphatha! Глуха людина в житті церкви”, організована Папською радою з охорони здоров’я і медичних працівників. Вперше ця ділянка праці розглядалася у Католицькій церкві як така, що вимагає особливої уваги на такому високому рівні. Конференція зібрала сучасний розрізнений досвід праці та участі осіб з вадами слуху в житті Католицької церкви. В окремих секціях були представлені психологічні, соціально-культурні, медичні та духовні аспекти життя глухої людини, які слід враховувати у душпастирській праці. В кінці було запропоновано до ширшого аналізу і обговорення заключні рекомендації, які згодом стануть основою для створення документів та спрямування діяльності у цьому виді пасторальної праці. Ці рекомендації не є інструкцією для виконання, а лише порадами щодо покращення ефективності праці на основі певних позитивних прикладів, які вже зараз приносять результат.

Визначення основних понять
Згідно з поясненням  “Термінологічно-правописного порадника для богословів та редакторів богословських текстів”, у сучасній українській мові богословський термін пасторальний є ширшим за значенням і включає у себе пастирський (душпастирський). Так, пастирський є прикметником до пастир і вживається для означення особи й діяльності рукоположених служителів, тобто єпископів і священиків (в окремих випадках дияконів)… Термін пасторальний вживається для означення всіх аспектів церковної діяльності, пов’язаних як з мирянами, так і з душпастирями.
Така зміна акцентів пов’язана з переосмисленням ролі мирян у Католицькій церкві після ІІ Ватиканського Собору (1962-1965), у документах якого була підкреслена потреба їхньої активної діяльної настанови, а не лише пасивного сприйняття та виконання доручень (1996). Від того часу відбувається перехід від розуміння пасторальної праці як керівництва або проводу вірних священнослужителями до залучення до цього поняття різних видів праці у суспільстві усіх членів церковної спільноти. Такими видами пасторальної праці є, наприклад, молитва, свідоцтво віри, надії і любові, навчання, харитативна праця, творчість.
За богослужіннями, здійсненням Таїнств, катехизацією та ін. лежить ціль зміни способу існування людини як особи.
Особа як суб’єкт та об’єкт пасторальної праці: особливості глухої людини. Пасторальна праця ґрунтується на богословському розумінні людини як особи. У цьому сенсі загальне визначення полягає у тому, що “особа виступає джерелом моральної поведінки. Вона сама є свідомим та вільним автором своїх дій, що має владу над собою (AutеЕouoia). Людина, як моральна істота, проявляє себе у своїх вчинках. Вони носять яскраво особистий характер і становлять стиль чи спосіб існування особи”. Іншою важливою ознакою особи є її іконічний характер, – людина створена на образ і подобу Божу. Це “підкреслює її зв‘язок з Богом і відкидає так звану автономну чи індивідуальну мораль. Дії, повною мірою людські,є спів дією (синергією) з Богом.” Богословська антропологія єдиною конституційною вадою людини, яка є перешкодою на шляху до повної реалізації, називає гріх. Одне із визначень гріха стверджує, що “це хвороба особи, її неміч, яка є наслідком її недостатньої участі в Божому житті”. У цьому сенсі глухота не є перешкодою до моральної оцінки власних вчинків та думок, усвідомлення гріха і покаяння, прийняття благодаті. Сьогодні це вже не є предметом заперечення і різні релігійні групи часто надають можливості для осіб з вадами слуху вивчати релігійні норми, ставати реципієнтами пастирської праці.
У своїй роботі з глухими Католицька Церква також приймає за вихідне положення, що нездатність чути – це суто сенсорна вада, яка не перешкоджає реалізації людини як особи. Її наявність створює перешкоди в комунікації, але не є конституційною перешкодою для розвитку людини. У цьому контексті можна сказати, що Церква у своїй праці має однакове настановлення до чуючих і глухих. Більше того, у привітальному слові з нагоди конференції Папа Бенедикт ХVI заявив, що глухі люди “є не лише реципієнтами євангельського послання, але також, завдяки хрещенню, у повній мірі тими, які його проголошують”. Тому, пасторальну працю осіб з вадами слуху треба розуміти як спільну працю у Церкві чуючих і нечуючих. Іншими словами, зберігається необхідність пошуку відповідних способів навчання і виховання осіб із вадами слуху, відповідних можливостей інтеграції глухих у церковну спільноту, а також створення можливостей для такої співпраці.

Пасторальна праця у контексті соціально-культурного феномену життя глухої людини
Будь-яка вада має соціальні наслідки, а у випадку осіб з вадами слуху вона стає причиною ізоляції. Якомога раннє подолання останньої є необхідною умовою для досягнення кращих результатів у процесі навчання і виховання глухих. Донедавна чуючі розглядали глухоту, головним чином, як медичне відхилення і основні зусилля докладалися до її подолання та максимально можливого зменшення впливу вади слуху на соціальну інтеграцію глухої людини. Останніми десятиліттями відбувалися зміщення акцентів до визначення глухоти конкретної особи як окремого соціально-культурного та мовного феномену. Окремо у зв’язку з цим розглядаються труднощі соціальної адаптації глухих.
Виходячи із такого розуміння, пасторальна праця спрямовується, насамперед, на вивчення впливу глухоти на функціонування особи, її комунікативне та психологічне існування, релігійний досвід. Наступним питанням у цьому контексті є увиразнення ролі глухої людини у Церкві.
Як вже було зазначено вище, особа з вадами слуху постає як активний учасник пасторальної праці. Більше того, сьогодні Римо-Католицька церква не заперечує проти поставлення глухих у священнослужителі, яких на даний момент вже є тринадцять. З іншого боку, треба сказати, що Греко-католицька Церква такої практики немає. Треба підкреслити також, що пасторальна праця не замінює соціальної праці в суспільстві, а доповнює її, створюючи середовище для молитви, навчання і праці.

Використання наукових досліджень
Пасторальну працю осіб з вадами слуху не слід звужувати до формального “перекладу на ЖМ” усієї необхідної релігійної інформації.
ЖМ є не лише комунікативним зв’язком глухої людини, вона є найкращим унікальним способом представити її культуру. Тому Католицька Церква цінує і вживає у своїй праці останні дослідження у різних вузьких ділянках науки, які вивчають проблему глухої людини. Серед них – психологія, педагогіка, медицина та ін. Наукові дані дозволяють створити комплексний підхід до пасторальної праці, виходячи з життєвої ситуації глухої людини.
Вивчення та застосування ЖМ, а також творення спеціальних жестів релігійного характеру є невід’ємною складовою пасторальної праці незалежно від того чи душпастир є носієм жестової мови. Священик Ерік Прокощ на основі власного пасторального досвіду влучно описав труднощі, які виникають при необхідності передати зміст релігійних понять жестами. Так, окремі жести можуть виглядати навіть кумедно, якщо при їх використанні оминати глибший богословський зміст слова, яке необхідно передати. Він висловив власні критерії для релігійних жестів, які варті уваги:
1) Жести мають допоміжну функцію: просто зробити мову зрозумілою (донести зміст).
2) Релігійні жести мають бути літургійно прийнятними; вони мають бути естетично привабливими.
3) Не існує префіксів, які змінюють жест на релігійний жест.
4) Застосування релігійних жестів – це пасторальна справа.
5) Майже всі релігійні жести відносні. Їхній зміст мусить бути постійно переосмислений для виправлення їхнього значення.
6) Де це можливо, слід застосовувати екуменічно узгоджені жести.
7) Парох (настоятель) відповідальний за вивчення релігійних жестів, так само як вчитель відповідальний за вживання мови.
8) Релігійні жести стають остаточно легітимізовані лише тоді, коли їх приймає спільнота глухих.
Остаточною метою застосування таких наукових досліджень є прийняття церквою мови, культури, життєвого середовища глухої людини.

Кінцеві рекомендації Конференції
Кінцеві рекомендації Конференції можна розуміти як свого роду планування діяльності для доопрацювання тих аспектів, які ще на сьогоднішній день залишаються не вирішеними. З іншого боку, треба зазначити, що кожен пункт кінцевих рекомендацій базується на досвіді ефективної реалізації цих пропозицій у поодиноких випадках. Тому рекомендації Конференції слід сприймати як ідеї для покрашення пасторальної праці з глухими, працюючи над реалізацією тих аспектів, брак яких відчувається у кожній конкретній ситуації. Їх можна умовно поділити на дві групи: творення структур та спрямування діяльності.
Структури та інституції пасторальної праці. Конференція рекомендує створити центральний координаційний офіс у кожній країні, який дозволить забезпечити постійну увагу церкви на рівні єпископа доцієї праці, а також розробляти єпархіальні програми пасторальної праці.
Принаймні один священик з відповідною кваліфікацією має працювати у дієцезії (єпархії) для здійснення Таїнств, також у документі йде мова про інші суб’єкти душпастирювання з числа мирян, які можуть працювати чи то перекладачами ЖМ, чи брати участь у розробці та реалізації пасторальних програм. У рекомендаціях висловлена думка, яка говорить про існування принаймні однієї церкви у великому місті, де була б забезпечена праця на парохії. Нічого не сказано у документі про рухи і асоціації глухих, які вже зараз активно діють у Католицькій церкві, в тому числі і на міжнаціональному рівні.
Види праці. Головна робота, якій присвячено кілька пунктів кінцевих рекомендацій, – це освіта і навчання. Причому рекомендується не лише працювати над створенням можливостей для вивчення релігії глухими, а й запровадити спеціальні курси для студентів у семінаріях, де вони могли б глибше пізнавати світ глухої людини, а також заохочувати вивчення ЖМ.
Окремо кінцеві пункти заохочують працювати з тими особами з вадами слуху, які не володіють ЖМ.
Особливу увагу у пасторальній праці слід приділяти сім’ям глухих. При кожній нагоді наголошується, що глухі мають брати участь у розробці пасторальних програм для глухих на усіх рівнях.
Рекомендується також створити інтернет-ресурс.
Окремим пунктом рекомендовано здійснювати зусилля для переборювання перешкод до повної соціальної інтеграції глухих, а саме, насамперед через імплементацію відповідних законів, угод та протоколів досягати максимально можливого задіяння глухих у навчання, освіту та працю, щоб останні могли принести плоди на благо всього суспільства.
Висновок. Душпастирство глухих – це вид пасторальної праці, який потребує спеціальної уваги церкви.
Католицька церква розуміє екзистенційний стан глухої людини як особи, яка є представником окремої соціально-культурної, мовної групи, і займає активну і відповідальну позицію стосовно себе й інших членів церкви.
Вада обумовлює пасторальну працю у той спосіб, що вона приймається як життєва ситуація глухої людини, яка здійснює вплив на різні сфери її життя і творить її культуру.
Потреба представити соціально-культурне життя глухої людини виникає через бажання зрозуміти людину і сприймати її, ділити участь у її житті і працювати співвідповідально.
Завданнями пасторальної праці є створення найсприятливіших умов для місця і ролі глухої людини у церкві.

Лазуркевич О.Я., директору Центру        
Лазуркевич Н.Я., магістр, молодший науковий співробітник

Категорія: Країна глухих | Переглядів: 658 | Додав: Admin | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Зробити безкоштовний сайт з uCozCopyright MyCorp © 2024