У статті представлено алгоритм професійної діяльності психолога-практика у роботі з нечуючими підлітками. Визначено концептуальні напрями алгоритмізації роботи психолога-практика з нечуючими підлітками та виділено умови реалізації складових алгоритму.
Сучасний стан розвитку міжособистісних взаємодій як репрезентацій особливостей суспільно-значущих стосунків, актуалізує потребу їх чіткого структурування з метою привнесення у зміст самої взаємодії конструктивності та ефективності їхнього розуміння безпосередньо самими учасниками взаємодій. Даний процес є досить складним і не завжди можливим, так як у більшості випадків такого роду взаємодії базуються на презентації внутрішніх потенціалів суб’єктів, які виступають їхніми необхідними складовими. Звідси, актуальність та зростаючий попит, на сучасному етапі розвитку суспільства, на професійну психологічну допомогу й підтримку є досить вагомим та значущим. Однією із основних особливостей такого попиту є встановлення порозуміння та сприйняття суб’єктами у міжособистісній взаємодії один одного. З цією метою і виникає необхідність у, певним чином, організованій алгоритмізації процесу психологічної допомоги та підтримки.
Саме в даному контексті набуває значення виділення поняття “психологічна допомога”. А.Ф. Бондаренко визначаючи концептуальні засади психологічної допомоги в контексті означення її теоретичного значення та практичного призначення вказує, що психологічна допомога є сфера та спосіб діяльності, призначення яких полягає у сприянні людині і суспільству у розв’язанні різноманітних проблем, які детермінуються психічним та психологічним життям людини у соціумі. Науковець зазначає, що розуміння психологічної допомоги пов’язано з розумінням психіки як певного простору (рівня, способу) людського буття, різноманітність та багатогранність якого і визначає сукупність проблем в діяльності відповідного фахівця, зокрема: міжособистісні стосунки, емоційні внутрішньоособистісні (як глибинні, так і ситуативні) конфлікти та переживання; проблеми соціалізації (вибір професії, створення сім’ї, різноманітні форми суспільних діяльностей), проблеми персоналізації (вікові та екзистенціальні), тобто увесь спектр емоційно-смислового життя людини як суспільної істоти, яка наділена психікою. Звідси, можна припустити існування досить широкого спектру напрямів діяльності психолога-практика у загальному абстрактному розумінні його призначення.
Водночас, первинного значення набуває розуміння професійної діяльності психолога-практика та реалізації ним тих основних завдань, які висуває перед ним практика, а не лише теорія. Так, у теоретичному аспекті професійна діяльність психолога-практика має реалізовувати мету, сутність якої полягає у розімінні та пізнанні тих актуальних проблем сьогодення, які виникають безпосередньо у міжособистісних та міжкультурних діалогах суб’єктів як носіїв мови. Саме у процесі встановлення та означення власних потреб і бажань у більшості випадків виникають непорозуміння, які призводять до неефективних та проблемних ситуацій і, в більшості випадків, призводять до конфліктів. Загалом, конфлікт має нести у собі розвиток та вдосконалення двох суб’єктів комунікативного процесу. Водночас, у реальному житті така тенденція не завжди підтверджується. Двоє особистостей, які вступають у процес вияснення власних потреб у відношенні один до одного виступають суб’єктами лише в односторонньому порядку, вбачаючи в іншій особистості лише об’єкта на який спрямовуються власні домагання. Така позиція ймовірно призводить до деструктивного конфліктування та появі нових проблемних ситуацій.
Особливого значення має проблема міжособистісних взаємодій у випадку з особистостями, які мають особливості психофізичного розвитку. Мова йде про розвинені здібності особистостей з психофізичними особливостями до вираження та самовираження конструктивним шляхом, тобто визначення ними власних вимог у ставленні до іншого та їхнє вираження у конструктивній формі. Таке бачення є ідеальним, так як у практиці міжособистісних взаємодій між особистостями з особливостями психофізичного розвитку виникає досить широкий спектр проблем. Звідси, метою статті є визначення основних особливостей у психічному, віковому та соціальному аспектах розвитку особистості нечуючого підлітка з метою вироблення ефективного алгоритму професійної діяльності психолога-практика у межах надання психологічної допомоги та підтримки особистостей з особливостями у розвитку.
Алгоритмізація професійної діяльності психолога-практика має враховувати основні концептуальні напрями роботи з особистістю, зокрема, проведення психодіагностичного обстеження розвитку особистості нечуючого підлітка. На основі отриманих психодіагностичних результатів має здійснюватися підбір та розробка ефективних психологічних технологій впливу на становлення й розвиток особистості нечуючого підлітка, психологічну корекцію виникаючих порушень у функціонуванні його особистості. Також вагомого значення у алгоритмізації діяльності психолога-практика набуває розробка такого концептуального напряму як надання психологічної допомоги та підтримки оточенню нечуючого підлітка. Звідси, алгоритм діяльності психолога-практика у роботі з нечуючими підлітками концентрується на таких важливих аспектах як: психодіагностична діяльність, психокорекційна та психотерапевтична діяльність, психоконсультативна та просвітницька діяльність. У ракурсі визначення основних концептуальних напрямів алгоритму виникає необхідність конкретизації та обґрунтування виділених його складових.
Основну психодіагностичної діяльності психолога-практика у роботі з нечуючими підлітками складає врахування стану сформованих у психолога знань з особливостей психічного розвитку підлітків даної категорії, так як знання з особливостей розвитку та функціонування ураження. Зокрема, мова йде про глухоту, причини її виникнення та чітке встановлення особливостей її перебігу дають можливість підбору ефективних діагностичних методів з відповідним аналізом отриманих експериментальних результатів. Також знання дають можливість визначити особливості розвитку психічної діяльності та активності підлітка у сферах, які визначають стан формування і функціонування психічних процесів, психічних станів та психічних властивостей.
Загалом, психічні стани виступають у вигляді складної ієрархізованої системи розвитку психіки особистості нечуючого підлітка. Да даної системи належать:
- регуляторні процеси, складовими яких є увага та воля;
- пізнавальні процеси, які у свою чергу, диференціюються на чуттєві (відчуття, сприйняття, уява) та логічні (мислення);
- емоційні процеси, які безпосредньо розкриваються в діяльності емоцій;
- інтегративні процеси, до яких належить мова та пам’ять.
Діагностика психічних процесів має здійснюватися у відповідності до особливостей розвитку того чи іншого психічного процесу, а у випадку існування ураження, також з відповідним урахуванням особливостей його функціонування та безпосереднього впливу на сам психічний процес. Враховуючи особливості ураження можна вказати, що на етапі підлітковго віку розвитку особистості нечуючого підлітка можна використовувати як проективні діагностичні методи, так і тестові методики, які виступають вірогіднішими, надійнішими та валіднішими на відміну від методів проективного характеру.
Особливого значення набуває психологічна діагностика психічних станів, які функціонують у структурі психічної діяльності нечуючого підлітка. Прийнято вважати, що до психічних станів належать такі стани психіки як настрій, аффект, фрустрація та стрес. Дані психічні стани виступають у якості реакції нечуючого підлітка на особливості впливу на його функціонування оточуючого середовища. У даному випадку мова йде про специфіку міжособистісних взаємодій як у мікро-середовищі підлітка (сім’я, друзі та ін..), так і макро-середовищі (навчання у школі, виховні впливи з боку вчителів, особливості міжособистісних взаємодій у шкільному класі та ін.). Загалом, встановлено, що психічні стани набувають серйозного деструктивного впливу на функціонування особистості у тому випадку, коли вони мають досить довготривалу часову локалізацію впливу на особистість. Так, наприклад, постійна конфліктність у сім’ї нечуючого підлітка може спровокувати появу такого стану як фрустрованість, який виражається у невдоволенні підлітком собою та негативно впливає на його самооцінку або ж сприяє укріпленню негативних настроїв, що можуть призвести до аффективних проявів усталеного характеру безпосередньо у поведінці, таких як негативізм, агресивність та ін. Тобто, можна вказати, що за умови коли психічні стани виступають у якості наслідків деструктивного впливу оточуючого середовища на психіку нечуючого підлітка, так і за умови довготривалого їхнього впливу на його психічну діяльність, можуть провокувати певні розлади у поведінці підлітка, негативно спрямовувати його мотивацію та сприяти формуванню не достатньо конструктивно спрямованих цінностей у його ставленні до оточуючої дійсності. Існують тенденції, за яких фрустрованість може сприяти особистісному зростанню нечуючого підлітка. Поява такої тенденції можлива за умови своєчасної психологічної допомоги підлітку, сутність якої має бути спрямована на розвиток усвідомлення самим підлітком власної фрустрованості та визначення ним конструктивного її впливу, зокрема, розвиток власних творчих можливостей, формування позитивного ставлення до близьких та ін.
Загалом, психічні стани діагностуються за допомогою тестових методик, але особливого значення у діагностиці таких станів відіграють проективні методи, серед яких значне місце займають методики на відтворення того чи іншого стану у малюнку, який переживається підлітком та вираження переживань, що супроводжують цей стан у бесіді за допомогою ЖМ та усіх досяжних для підлітка форм вербалізації власних переживань у безпосередній мовній взаємодії з психологом-практиком.
Психічні властивості як складові психічної діяльності нечуючого підлітка диференціюються на
- темперамент;
- характер;
- спрямованість;
- здібності.
Особливого значення має врахування у діагностичній діяльності вроджених та набутих психічних властивостей. Так, до вроджених прийнято відносити темперамент та здібності. Набутими вважається характер і спрямованість особистості. Науковцями спрямованість розуміється у якості складової системи особистості. Діагностика даних психічних властивостей дає можливість визначити не лише особливості ставлення нечуючого підлітка до оточуючої дійсності, з позиції його вроджених чи набутих особливостей, але й визначити його творчі задатки та творчий потенціал у розвитку, що, в свою чергу, дозволить обрати адекватні методи впливу на формування особистості нечуючого підлітка.
Наступною складовою алгоритму професійної діяльності психолога-практика у роботі з нечуючими підлітками виступає розробка та впровадження психологічної корекції та психотерапевтичних технологій. Дана складова на відміну від попередньої спрямована на безпосередній психологічний вплив на особистість нечуючого підлітка. Психокорекція та психотерапія взаємообумовлюються психодіагностикою, але не визначаються нею. Психолог-практик має враховувати реазультати психодіагностики, але особливого значення у даному напрямку роботи є врахування психологічних аспектів розвитку особистості нечуючого підлітка та їхній прояв у його безпосередній життєдіяльності. До таких аспектів належать:
- особливості соціальної ситуації розвитку нечуючого підлітка;
- специфіка формування вікових новоутворень;
- особливості фізичного та когнітивного розвитку (стан фізичного розвитку, специфіка статевої ідентичності та статевої поведінки, зміни у когнітивній сфері);
- особливості психосоціального розвитку (особливості сімейної взаємодії, специфіка міжособистісних стосунків з однолітками, друзями та загальні характеристики соціального середовища, цінності, ідеали підлітка та обрання ним власного способу життя, наявність стресів, депресивних станів та стан формування навичок щодо оволодіння ним власною поведінкою).
Врахування даних аспектів вимагає розгляду особистості нечуючого підлітка в усій багатовимірності її функціонування. Зрозуміло, що реалізація даного напряму діяльності психолога-практика є досить складною і вимагає активних зусиль самого психолога-практика з розвитку, першочергово власної особистості, формування власної професійної компетентності, яка б інтегрувала у собі як знання, так і професійні вміння та навички щодо розуміння проблем підлітків та розвинених професійних здібностей з надання кваліфікованої та своєчасної допомоги.
Звертаючись до дослідження А.Ф. Бондаренко щодо означення психологічної допомоги, яка має реалізовуватися безпосередньо у діяльності психолога-практика доцільно вказати на виділені науковцем рівні репрезентації психологічної допомоги, які мають бути представленими та вираженими у діяльності психолога-практика:
1. Предметний рівень, який реалізовує зміст діяльності. На даному рівні об’єктом впливу психолога-практика виступає особистість у певній психосоціальній ситуації або соціум (група, сім’я) у конкретному локусі психосоціального простору. Предметом впливу професійної діяльності психолога-практика на даному рівні має стати соціальна позиція особистості або соціально-психологічне напруження групи (шкільний клас, сім’я).
На даному рівні психолог-практик має реалізовувати завдання, які передбачають його зорієнтованість в проблемі особистості та її ситуації, зокрема: діагностика, виділення основних сторін, компонентів, порушень і суперечностей між існуючими структурами та процесами; розвиток суб’єктивності “Я”; психологічна допомога у здійсненні “Я-рефлексії”; забезпечення емоційного відреагування особистості та її полегшення у розв’язанні проблемної ситуації.
2. Психотехнічний рівень виражається у виборі психологом-практиком адекватних засобів власної діяльності. На даному рівні актуального значення набуває врахування психологом-практиком принципів подієвості, квантування активності особистості, онтологізації її переживань. Основними моделями впливу на даному рівні виступає когнітивний дисонанс, символічне заміщення, компенсація та непряме перенаучіння (з урахуванням зворотного зв’язку), безпосереднє емоційне відреагування особистості. Засобами впливу на даному рівні є гіперсемантизація, гіпосемантизація, пересемантизація; структурування та темперирування психотерапевтичного висловлювання.
3. Метапредметний рівень, який означається як рівень власної проблематики. Даний рівень активізується завдяки позиції особистості самого психолога-практика. У даному випадку мова йде про рівень професіоналізму та професійної адекватності психолога-практика. Актуалізується проблема відбору та рівнів підготовки психолога-практика, його особистісне та професійне самовизначення; участь у спеціалізованих програмах навчання; розробка власних профільних моделей та ін.
Даний рівень активізує проблему ефективності наслідків психологічної допомоги, які вимірюються з позицій діапазону та глибини особистісних трансформацій, позитивних та негативних наслідків психологічної допомоги; динаміки та характеру змістовних, поведінкових та інших вимірів; відповідність тих чи інших моделей та засобів, які задіяні у роботі з особистістю та у безпосередньому впливі на розв’язанні її актуальних проблем. Означення даних рівней розглядається нами у контексті реалізації власної професійної діяльності самим психологом-практиком, розуміння ним структурно та змістовно власної діяльності, зокрема, у безпосередній роботі з нечуючим підлітком. Врахування означених рівней дає можливість психологу-практику вивести власну професійну діяльність на рівень сприйняття ним особистості нечуючого підлітка та його оточення як суб’єктів безпосередньої професійної взаємодії.
У даному випадку мова йде про уникнення самим психологом-практиком існуючих стереотипів у розумінні проблем підлітка, так як у більшості випадків, проблеми підліткового віку стереотипно вважаються не суттєвими та не змістовними з боку дорослих людей. У психокорекційній та психотерапевтичній роботі з нечуючим підлітком акцент має здійснюватися на особливостях його усвідомлення та бачення самого себе, на розвитку у нього здатності повідомляти та означати ті процеси та якісні змістовні ознаки, які супроводжують його світобачення й привносять власний специфічний зміст у його розвиток. Недоречною є активізація зусиль психолога-практика щодо зміни пріоритетів та цінностей нечуючого підлітка. Так як у даному випадку, доцільним має бути акцент на пізнанні психологом-практиком першопричин та чинників, які покладені в основу сформованих цінностей нечуючого підлітка та встановлення і знання тих чинників, вплив яких спроектовує ті чи інші видозміни цінностей підлітка.
У психокрекційній та психотерапевтичній роботі психолог-практик має максимально зосередитися на встановленні контакту з нечуючим підлітком, що вимагає від нього знання ЖМ та особливсотей презентації самим підлітком власних переживань за допомогою жестів. Це дозволяє також зрозуміти особливості когнітивної сфери підлітка, яка саме на даному віковому етапі виступає першоджерелом у формуванні свідомості та самосвідомості нечуючого підлітка. Доцільно пам’ятати, що саме формування якісних ознак самосвідомості, таких як саморегуляція, самооцінка, само прийняття, саморозвиток та ін. Виступають новоутвореннями підліткового віку. Дані новоутворення визначаються специфікою функціонування самооцінки підлітка, в особливостях його ідентифікації (з позитивними чи негативними об’єктами оточуючої його дійсності), а також у виборі ним того чи іншого соціально значущого середовища.
Особливого значення саме у формуванні психокрекційної та психотерапевтичної роботи вимагає знання перебігу та протікання підліткової кризи і специфіки її подолання самим підлітком, в більшості випадків, супроводжується депресивними проявами, стресовими переживаннями самим підлітком. Своєчасний вплив на особистість нечуючого підлітка сприятиме розвитку його поведінкової сфери, зокрема, оволодіння ним власних емоцій і формуванню саморегуляції, за якої з’являється відповідність поведінки нечуючого підлітка тим чи іншим ситуаціям міжособистісних взаємодій.
Одним із основних напрямів алгоритму діяльності психолога-практика у роботі з особистістю нечуючого підлітка виступає психоконсультативна та просвітницька діяльність з оточенням підлітка. Відомо, що саме підлітковому віку притаманна досить серйозна опозиційність у ставленні до членів власної родини. Так, саме в підлітковому віці особистість ставить під сумнів авторитет близьких людей і здійснює активні пошуки однодумців серед однолітків або ж старших людей, які не належать до кола близьких. Психолог-практик має впроваджувати активну просвітницьку роботу з батьками нечуючого підлітка з метою констатації особливостей його розвитку та їхнє роз’яснення батькам. Дана тенденція має реалізовуватися і в психоконсультативній діяльності з батьками. Доречним є прислуховування до їхніх переживань та страхів щодо поведінки та розвитку їхньої дитини. Особливого значення набуває визначення спектру основних проблем, з якими зіштовхуються батьки та роз’яснення психологом-практиком цих проблем з позиції особливостей розвитку підлітка.
Важливим також є повідомлення батькам, що даному віковому етапі у становленні та розвитку особистісних якостей підлітка значущим є визнання, власне, батьками його дорослості (хоча вона і носить умовний характер), повага до його цінностей, виборів та переконань, врахування мотивів його діяльності та розуміюче ставлення до них.
Таким чином, алгоритм діяльності психолога-практика у роботі з нечуючим підлітком логічно випливає зі специфіки розвитку та формування особистісної структури такого підлітка. Саме тому доречним є визначення спектру психологічних умов, які виступають необхідними у впровадженні даного алгоритму в практику. Такими умовами є:
- Знання психологом-практиком специфіки розвитку та функціонування психічної структури особистості нечуючого підлітка й урахування особливостей впливу на дану структуру ураження.
- Врахування при роботі з нечуючим підлітком специфіки становлення його особистості (фізичний, когнітивний, психосоціальний аспекти).
- Визначення особливостей протікання вікової підліткової кризи та її впливу на загальний стан функціонування особистості нечуючого підлітка.
- Визначення специфіки міжособистісних взаємодій з мікро- та макро-оточенням підлітка.
- Знання цінностей, установок та мотивів нечуючого підлітка та визначення їхньої впливу на формування поведінки підлітка, зокрема, у його ставленні до оточення.
- Розуміння та прийняття нечуючого підлітка з його особливостями, його світобаченням та його оцінкою оточуючої дійсності.
Таким чином, визначення алгоритму діяльності, який структурно представлений у вигляді трьох взаємообумовлених напрямів діяльності психолога-практика дозволяє вказати на необхідність врахування ним у професійній діяльності специфіки розвитку особистості нечуючого підлітка, яка виступає як у якості предмету впливу алгоритму і, звідси, обумовлює реалізацію складових алгоритму, так і обумовлює структуру алгоритму. У діяльності психолога-практика основним об’єктом виступає сам підліток і його особливості, за умови своєчасного психологічного впливу на які, особистість нечуючого підлітка розкриває власні потенційні можливості та здібності, які є необхідними для формування подальшої життєстверджуючої позиції у соціальних взаємодіях.

Макарчук Н.О., кандидат психологічних наук