Продовження. Початок дивіться, будь-ласка, №№1, 2.

Мати поникла в задумі...
Які думки снувалися в її голові в ці хвилини? Мабуть, вони були дуже гіркі - про те говорив весь її вигляд: похилена голова з срібними скронями, згорблена постать, скорботні зморшки біля рота.
Вона, мати, мусила вирішити долю дочки, і не мала права помилитися. Що існують школи-інтернати для глухонімих дітей, вона знала. В Мурафі в такій школі вчилися два хлопчики з нашого містечка - сини сусідів. Під час окупації вони були вдома. Після визволення - знову поїхали в інтернат. Щоліта приїздили на канікули. То були скупі, голі і голодні післявоєнні роки. Хлопчики виглядали гарно, були добре вдягнені і взуті. Їхні батьки, дізнавшись, що Надя не чує, щиро радили віддати її в інтернат. Хвалили догляд за дітьми, вчителів та вихователів. І вам, мовляв, буде легше одну дитину вир ... Читати далі »